Розділ 4

Ранок неділі.

Я прокинулася близько сьомої, та лежала декілька хвилин дивилася в стелю, після чого встала, накинула халат і пішла на кухню зробити каву.

Пізніше із напоєм в руках, я вийшла на засклений балкон, помилуватися засніженими вулицями та домами, які так і навіювали гарний настрій та передчуття Нового року.

В цей момент у мене раптом виникло якесь дежавю, чи що…

- Таке відчуття що щось схоже вже…  Боже, минулого року цього самого дванадцятого грудня, тільки тоді це була субота, так само почався день, коли ми з Сашою познайомилися з Роббі. Це ж треба…

- Ти чому так рано прокинулася? – почувся голос за спиною.

- Ох, ти мене налякав. – посміхнулася я, а Віктор підійшов з-заду і обійняв мене.

- Про кого це ти так задумалася, що аж не почула як я підійшов.

- Та про коханця ж. Про кого ж ще?

- От як… І хто ж він?

- Та ти все одно його не знаєш…

- Так ти познайом.

- Добре.

- Ти зараз серйозно? – недовірливо подивився на мене чоловік.

- Цілком… - із серйозним виразом обличчя сказала я.

- Тобто? – ще більше рознервувався Віктор.

- Я можу вже зараз тебе з ним познайомити. – продовжувала я. – Знайомся. Це мій коханець – засніжені вулиці і передчуття Нового року.

- От значить як… Вирішила познущатися з мене…

- Я здивована, що ти повірив. Та і як ти взагалі міг подумати, що я тобі зраджую?

- А ти як могла повірити, що я на це повівся? – почав сміятися, а потім лоскотати мене чоловік.

- Ах ти… Боже… з ким… я живу… - сміялася я. – Досить! Досить!

- Ну добре. – припинив він, а тоді повернув мене до себе і обіймаючи поцілував. – Зробиш мені кави, будь ласка.

- Зроблю. – я його поцілувала в щічку і пішла на кухню.

Пізніше, ми увімкнули новорічний фільм на плазмі, і Віктор попиваючи каву, а я просто так, сиділи на дивані дивилися його. Точніше він дивився, а я знову думками перенеслася в ті два вечори.

Я не могла зрозуміти що зі мною робиться сьогодні. Чому я цілий день думаю про Роббі? Хоча кого я обманюю – я постійно про нього згадувала, але не так яскраво.

«Можливо, Саша була права? Можливо Еванс і справді мені подобається? Але ж як так виходить? Я його майже не знаю… Ні! Це просто емоції, які викликала в мене його музика! Ніякої симпатії! Нічого такого…».

Мої думки перервав несподіваний дзвінок. Хтось телефонував Віктору.

Чоловік взяв телефон і вийшов у іншу кімнату, щоб не заважати мені дивитися фільм, який я на справді не дивилася. А через декілька хвилин він повернувся і сказав:

- Сьогодні ввечері ми їдемо в «Incredible».

- Так ми все одно кожні вихідні туди їздимо. – нерозуміючи глянула я на нього.

- Так. Але сьогодні ми туди їдемо на зустріч. Мене найняв один закордонний музикант, щоб я як менеджер, допоміг організувати йому концерт тут в Україні. І сьогодні він приїхав у нашу країну та має виступати у кав’ярні, яку ми завжди відвідуємо. Тож… Вип’ємо кави, подивимося концерт, і я разом домовлюся про роботу.

- Ти впевнений, що мені треба туди їхати?Я тобі не буду заважати? Все ж робота…

- Ні. Тим більше. Цей співак, в основному, пише музику у джазовому стилі, так як ти і любиш, так що, ти точно маєш поїхати.

- А що за співак?

- Я з ним на пряму не розмовляв, тож не знайомий з ним. Мені називали його ім’я, проте я не запам’ятав… Єдине що знаю, що у нас в Україні цей артист поки що не дуже відомий, але там звідки він приїде, здається з Англії, він набирає популярності останні пів року.

- Цікаво… Дуже цікаво. А о котрій виступ?

- На 19.00. Тому близько 18.00, маємо вже виїхати. О, і ще треба подзвонити у кав’ярню, і забронювати столик, за яким ми завжди сидимо. Нам краще все ж сидіти прямо біля сцени (так це той самий столик).

- А можна я і Сашу запрошу? Поки ти будеш говорити про роботу, то мені компанія буде.

- Звичайно.

- Тоді я їй подзвоню.

Не знаю чому, але у мене було нестримне відчуття якоїсь потреби, щоб подруга цього вечора була там зі мною. І я довірилася своєму серцю.