Грішник і Праведеник

                                              Анонс

      Ця книга про нас , про наше життя, про містичне і неймовірне, що трапляється і що може трапитися з нами.  Головний герой книги – успішний чиновник, бюрократ і хабарник, котрий в дитинстві мріяв зовсім про інше. Але життя дало йому іншу долю бути начальником. Давно уже забув Петро Михайлович про свої юні мрії, про свої книжки і про ту корову, яку він так сміливо намагався об’їздити.  Тепер він начальник податкової інспекції – високе цабе без якого не може пройти мимо жодний підприємець. В себе в місті він вважав себе господарем над господарями і фермерами, над торговцями і підприємцями – всі вони були залежні від Петра Михайловича.

      Робота так поглинула його, що він забув коли був у батьків, що і досі жили у тому селі на Сумщині, де минуле дитинство теперішнього начальника над начальниками. Постійні випивки із своїм замісником Василем Івановичем довели їх психічного розладу сприйняття  образів.

      Одного дня до податкової інспекції завітали незвичні всі в білому гості – одна жінка і два незвичні, і навіть дивні, чоловіки, які попередили Петра Михайловича до наступного разу. А чи було то в дійсності, чи може то приснилося захмелілому начальнику –уже не відомо. Але уже в наступну ніч Петро Михайлович ледве проснувся в стані, коли до нього вже визивали скору допомогу і, навіть,  якось так подумали, що він помер.

      Та то була тільки репетиція.. З того моменту обидва начальника серйозно замислилися над своїми гріхами і навіть сходили до батюшки в місцеву церкву з проханням розказати їм – чи мають вони гріхи чи ні. Але виявилося, що мають і  навіть стільки, що їм і не снилося.  Цей факт їх дуже стурбував і тому в останнє вони вирішили зняти напругу і трошки гріхів…

      І з цього моменту і починається неймовірне і містичне…

     Петру Михайловичу приснився неймовірний сон, який докорінно змінить його подальше життя. Але він того тоді не знав. Йому снилося, чи може то «білочки стрибали в голові», але про це потрібно розказати детальніше і негайно…

      Як заплатив за свої гріхи начальник Петро Михайлович, і що з ним містичного сталося у вісні і в реальності опісля – про це і буде мова в цій книзі…

                        Частина 1  ГРІШНИК

                             Розділ 1 . ГРІХ

 Ця історія про чоловіка, котрий не вірив, не знав, і на навіть не здогадувався про відповідальність за свої діяння в земному житті, все, що з ним станеться потім. Саме це наворожила йому незнайома молода циганка, хитро дивлячись в його суворі очі. Гадання було таке незвичне і таке неймовірне, що інакше, як містикою, все, що трапиться потім , назвати не можна.

Так от, звали його Петром. Звичайне ім’я звичайного українського парубка років сорока, який народився в далекому Сумському селі Грузьке, що загубилося серед лісів і байраків Слобожанщини. Нічого особливого в ньому не було – в дитинстві бігав з таким ж хлопчаками на ставок, допомагав дома по господарству батькам, а по вечорах буцав м’яча на сільському футбольному полі.

Але воно то так, та …  

Був отой Петрик якийсь трохи не такий. Частенько він бігав в сільську бібліотеку, а звідти носив стопи книжок, які читав з незвичною майстерністю і азартом. І тоді народжувалися у нього мрії – стати піратом, чи то розвідником, командиром або ж пілотом. Багато чого перевернулося в його малій білобрисій голові.

Де б він не був:  або пас корів, або працював на полі разом із матір’ю – всюди він брав оті свої замизкані і потерті книги.

• Агов, Петре! Да, ти шо, не бачиш, - кричала його напарниця, огрядна молодиця з великою лозиною в руках, - корів немає! Та шо б тобі оті твої книги в печі згоріли, як оце тепер за коровами бігати мушу. А ну, кидай їх і біжи… заверни їх сюди!
• Угу..- процідив Петро не відриваючись від книги. І лише тоді , коли дочитав сторінку, підняв голову, подивився на жінку, посміхнувся в випалив. – А куди вони дінуться оті корови. Вони і самі дорогу додому знають. Знаєте які вони розумні?
• Та, біжи вже розумнику, а то я зараз доберуся до тебе, - не то серйозно, не то ні зауважила жінка. – От, попався мені напарник! І для чого я погодилася… Краще б уже твоя матір, чи батько відбували свою чергу…
• У…у…у…ууу - рогата теличка, що паслася неподалік, відірвала свою морду від смачної трави, подивилася своїми великими розумними очима на Петра просто в його сірі очі і повторила, - У…у…ууу.
• О, і ти туди, - Петро зустрівся поглядом із очима корови, - може сама підеш забереш своїх подружок?

 Мошка , як оті вампіри,  цілими хмарами літала над коровами, над Петром. Але той до цього часу так захопився своїми віртуальними пригодами, що не помічав ні комарів, не мошкари,   ані корів, які кудись раптом поділися.

 «Та куди їм дітися, - розмірковував хлопчак, - далі лісу не підуть, а додому і самі прийдуть, як захочуть.  Вовків тут не має, от хіба, що тоді дома дадуть почухрану.»

 В його голові іще крутилися рядки із книг. Аж раптом в отій білобрисій голові промайнула ідея: «А чого оце я плентаюся, коли стільки транспорту кругом? А, ну, спробуємо по-іншому..»

 Петро тихенько підійшов до молоденької телички, яка мирно паслася неподалік, погладив її по боках і прошепотів:

• Будеш у мене мустангом…  - а потім одним стрибком перекину ногу через корову і вчепився руками за її роги: - Тихо, я тобі кажу… Ти ще не знаєш, як мустанги приноровлюються.