Глава 1. Невидимі ланцюги

Завжди було щось неможливо романтичне в тій потаємності, яка тягнулася за нею, наче біле рядно, що покривало голову та приховувало обличчя нареченої. Вона стала незмінною супутницею та вірною подругою Рини кожного разу, коли тяга до науки, глибших знань, форм, розумінь кликала на нічні лекції місцевого прогресивного професора. Однак якби ж того цій юній пані було вдосталь. До їх товариства приєдналася рішучість – відверта та непохитна, з тих пір, як почала пані Левенець водити дружбу та мати справи з цим професором, шляхетною леді, студентом-письменником та ще кількома поважними освіченими особистостями.

Місто, мов на останній межі пробудження, готове скинути з себе довгу зимову заціпенілість та ці суворі обійми. Під ногами бруківку все же вкривав тонкий шар брудного снігу, але повітря наповнювалося легким запахом свіжого листя, перших квітів і сирого ґрунту, наче сама земля дихала теплом, обіцяючи найшвидше пробудження. Ярина йшла швидким кроком, часом крадькома оглядаючись, чи немає за нею стороннього спостерігача, чиї уважні очі могли б завдати лиха. Їй та її родині, яка складалася з матері. Вузькі вулички Харкова тягнулися і вели дівчину до самого університету, де сьогодні чекали і лекція професора, і нічне зібрання товариства.

Поодинокі газові ліхтарі тьмяно освітлювали шлях, а з темряви виринали старі будинки з дерев’яними віконницями й маленькими двориками, де ще чути було далекі перегуки і дзвінкий сміх нічних перехожих. Від кожного несподіваного звуку Ярина ледь здригалася, хоч і намагалася не показувати емоцій. І все ж, ані страх, ані холод не могли зупинити її – все це просто дрібниці, на які вона же і не зважала у фокусі причин чому не варто цього робити. Усе своє життя вона прагнула цього — можливості не лише слухати, а й діяти. Погляд блакитних очей упевнений, а в серці палахкотіло відчуття важливості.

Довгі дівочі пальці міцно стискали просту цупку тканину синього кольору накидки, виходячи у широке, залите світлом молодика, подвір’я Імператорському Харківському університеті. Коли вона дійшла до університетської будівлі, на годиннику було вже за десяту. Освітлене вікно у коточку першого поверху свідчило, що професор вже на місці. Сьогодні мала відбутися не тільки лекція, а й обговорення подальших дій. Такий був план.

Дівчина, наче безтілесна мара, безшумно прошмигнула повз сторожа-наглядача, який колотив цукор і гучно бив чайною ложечкою об стінки чашки, наче по барану. Ярина напевно з тисячі впізнала цього чоловіка за цією звичкою. Боковим зором уловила, що чашка на столі нова. Третя за місяць.  

Підіймаючись скрипучими сходами до кабінету, вона ще раз подумала, наскільки ризикованою є їхня діяльність. Мати підтримувала тягу доньки здобути освіту та сама пускала на ці вечірні лекції, однак не відала, що Рина з тим багажем прагне вершити справи, які деяким мужам не по силу. А як хтось дізнається… Їм буде ще скрутніше, а ніж після того, як їх вигнали з рідного маєтку після смерті батька. А чому? Бо боялися. Боялися батька під час життя та і по смерті мордував він імперців приближених до вседєржателя. Тож сумніви в неї зникали, щойно вона згадувала тата  уявляла майбутнє, вільне від кріпацтва (а може колись й імперії), де народ України міг би жити вільно та гідно.

Ярина стиха двічі постукала у двері й, не чекаючи запрошення, повільно відчинила їх. Вона вмить відчула тепло від невеликої грубки, що тихо потріскувала у кутку, змішуючи запах диму з ароматом старих книг і чаю. На її появу декілька людей обернулися – обличчя професора у м’якому світлі лампи здалося їй по-батьківському уважним, як і завжди, коли він дивився на своїх слухачів.

Вона швидко ковзнула поглядом по кімнаті. Ліворуч у тіні сиділа леді у строгому чорному вбранні зі скромною зачіскою та, схиливши голову, зосереджено гортала старий рукопис. За нею сиділи пара юних дівчат – може одного віку, а може молодші за неї. Їх вона знала, однак близько ніколи вони не спілкувалися. І ще групку з трьох панянок та двох їх супутників, які приєдналися кілька місяць тому, Рина бачила не вперше. Неподалік за столом розташувався студент – її добрий знайомий, що захоплено записував щось у свій зошит, навіть не зважаючи на чорний чуб, що ліз в очі, і час від часу піднімаючи голову, ніби прислухаючись до власних думок. Володимир – студент і письменник, талановитий хлопець з неймовірною уявою та твердою вірою у зміни. Погляд їхній на мить зустрівся, і Ярина відчула, як на її вустах з’явилася тепла усмішка, а щік торкнувся рум’янець. Добре, що у невеличкій комірці панувала напівтемрява. А поряд сидів Андрій – помічник професора, з яким Рина, колись мала з опалу яру дискусію. Після цього вони одне одного шалено поважають і з неабиякою цікавістю слухають думки.

Вона тихо сіла поряд з ними, обережно розстебнувши накидку і розправивши складки спідниці на колінах, щоб не збуджувати зайвої уваги. Професор піднявся зі свого місця, злегка кивнувши на знак вітання і натякаючи, що ось-ось розпочне свою промову.

– Сьогодні, – заговорив професор, його голос був тихий, але наповнений тим особливим натхненням, яке завжди вдавалося пробудити в серцях слухачів, – ми розглянемо витоки та еволюцію ідей природного права, а також їхній вплив на сучасні політичні теорії та суспільні реформи.

Ярина не відривала погляду від постаті професора, ловлячи кожне його слово, кожен рух його рук, що розставляли акценти в промові. Природне право, право кожної людини на свободу, гідність і захист від тиранії — все це звучало як щось дуже близьке і, водночас, як обіцянка змін, яких вона так прагнула.

— Мислителі, такі як Джон Локк, Жан-Жак Руссо, а також наші сучасники з Заходу, вірили, що кожна людина має природні права, які не можна відняти, – продовжував професор, проводячи рукою по аркушах із записами, — Вони заклали основи тих ідей, що заперечують будь-яку форму рабства і кріпацтва, адже справжня держава – це спільнота вільних людей.

Ярина помітила, як Андрій підняв голову й уважно слухав. Він теж, без сумніву, задумався над словами професора, можливо, гадаючи, як ці теорії можуть стати інструментом для їхньої діяльності. Вона стиснула руки, в душі вже обдумуючи, як саме поділиться своїми думками на цю тему з товариством після лекції.