Сонце вже стояло високо в небі, коли Невіл Лонґботом вийшов з теплиць, витираючи піт з чола. Його руки були вкриті землею, а на обличчі сяяла втомлена, але задоволена усмішка. Останні кілька днів він провів, допомагаючи професорці Спраут відновлювати пошкоджені під час битви рослини.
"Чудова робота, містере Лонґботом!" - почувся голос професорки Спраут, яка вийшла слідом за ним. "Ви справді маєте талант до гербології."
Невіл відчув, як його щоки злегка почервоніли від похвали. "Дякую, професорко. Я просто роблю те, що можу, щоб допомогти."
Він озирнувся на замок, який все ще носив сліди недавньої битви. Проте, з кожним днем Гоґвортс все більше нагадував той дім, яким він був для Невіла протягом семи років.
"Знаєте, містере Лонґботом," - продовжила професорка Спраут, дивлячись на нього оціночним поглядом, - "я думаю, з вас вийшов би чудовий викладач гербології."
Невіл здивовано подивився на неї. "Я? Викладач?"
Професорка Спраут кивнула. "Так, Невіле. У вас є не лише знання, але й терпіння та доброта, які необхідні для хорошого вчителя. Подумайте про це."
З цими словами вона попрямувала до замку, залишивши Невіла наодинці зі своїми думками. Він повільно пішов до озера, де побачив групу молодших студентів, які з захопленням слухали його розповідь про битву за Гоґвортс.
"А потім я витягнув меч Ґрифіндора з Сортувального Капелюха!" - розповідав він, жестикулюючи руками.
"Ого, Невіле, ти справжній герой!" - вигукнув один з першокурсників.
Невіл відчув, як його серце наповнюється теплом. Він ніколи не прагнув слави чи визнання, але усвідомлення того, що він зміг надихнути інших, давало йому відчуття глибокого задоволення.
"Знаєте," - сказав він, сідаючи на траву поруч з дітьми, - "бути героєм - це не про те, щоб бути найсильнішим чи найрозумнішим. Це про те, щоб робити правильні речі, навіть коли страшно."
Діти дивилися на нього з захопленням, і Невіл раптом зрозумів, що слова професорки Спраут мали сенс. Можливо, його покликання дійсно полягало в тому, щоб навчати і надихати наступне покоління чарівників.
"Важливі не наші здібності, а наш вибір." - Альбус Дамблдор
Коли сонце почало хилитися до заходу, Невіл попрощався з дітьми і попрямував до замку. Його голова була повна нових ідей та планів на майбутнє. Він знав, що попереду ще багато роботи з відбудови Гоґвортсу, але тепер у нього була чітка мета.
Проходячи повз портрет Полковника, Невіл зупинився і усміхнувся. "Знаєте, Полковнику," - сказав він, - "я думаю, що знайшов своє місце в цьому світі."
Портрет підморгнув йому. "Я завжди знав, що ти на це здатний, хлопче. Ти справжній Ґрифіндорець."
З цими словами Невіл увійшов до замку, готовий зустріти своє нове майбутнє - майбутнє, в якому він буде не лише героєм битви, але й наставником для нового покоління чарівників.
Наступного ранку Невіл прокинувся з новим відчуттям мети. Він швидко одягнувся і поспішив до Великої Зали на сніданок. Там він побачив Гаррі, Рона та Герміону, які сиділи за столом Ґрифіндору.
"Доброго ранку, Невіле!" - привіталася Герміона, підсуваючись, щоб зробити йому місце. "Ти сьогодні якийсь особливо бадьорий."
Невіл усміхнувся, накладаючи собі яєчню. "Так, я... я думаю, що знайшов своє покликання."
"Справді?" - зацікавлено запитав Гаррі. "І яке ж?"
"Я хочу стати викладачем гербології," - відповів Невіл, відчуваючи, як його голос наповнюється впевненістю. "Професорка Спраут запропонувала мені подумати про це, і... це здається правильним."
Рон присвиснув. "Ого, Невіле! Це ж чудово!"
"Я завжди знала, що з тебе вийде чудовий викладач," - додала Герміона з усмішкою. "Ти маєш терпіння і вмієш пояснювати складні речі простими словами."
Гаррі кивнув, погоджуючись. "Це правда. І після того, як ти очолив опір в Гоґвортсі минулого року, ніхто не сумнівається в твоїх лідерських якостях."
Невіл відчув, як його щоки знову почервоніли від компліментів друзів. "Дякую, ви... ви навіть не уявляєте, як багато це для мене означає."
"Знаєш, Невіле," - сказав Гаррі, нахиляючись вперед, - "я думаю, що ти завжди був героєм. Просто тепер всі інші це побачили."
Невіл відчув, як його горло стиснулося від емоцій. Він згадав свій перший рік у Гоґвортсі, коли був незграбним, забудькуватим хлопчиком, якого всі недооцінювали. А тепер...
"Я думаю, мої батьки пишалися б мною," - тихо сказав він.
Герміона поклала руку йому на плече. "Я впевнена, що вони пишаються, Невіле. Ти став саме тим чоловіком, яким вони хотіли б тебе бачити."
Після сніданку Невіл вирішив відвідати лікарню Святого Мунґо. Він хотів поділитися своїми планами з батьками, навіть якщо вони не могли відповісти.
У палаті було тихо, як завжди. Його мати, Аліса, сиділа біля вікна, розглядаючи обгортки від цукерок. Френк, його батько, лежав на ліжку, дивлячись у стелю.
"Привіт, мамо, тату," - м'яко сказав Невіл, сідаючи між ними. "У мене є новини. Я... я вирішив стати викладачем у Гоґвортсі. Буду навчати гербології."
Аліса повернулася до нього і простягнула обгортку від цукерки. Невіл ніжно взяв її, як завжди.
"Дякую, мамо," - сказав він з усмішкою. "Знаєте, я думаю, що нарешті зрозумів, чого ви хотіли для мене. Ви хотіли, щоб я був сміливим, щоб я боровся за те, у що вірю. І я це зробив. І буду продовжувати це робити, навчаючи інших."
"Хоробрість буває різною. Потрібно багато відваги, щоб протистояти ворогам, але не менше її потрібно, щоб протистояти друзям." - Альбус Дамблдор
Коли Невіл повертався до Гоґвортсу, він відчував дивне умиротворення. Він знав, що попереду ще багато викликів, але тепер він був готовий їх зустріти. З мечем Ґрифіндора чи без нього, Невіл Лонґботом знав, що його справжня сила - в його серці та розумі.
І коли він переступив поріг теплиці №3, готуючись до чергового дня роботи з професоркою Спраут, він знав, що знаходиться саме там, де повинен бути. Готовий вчитися, готовий вчити, готовий стати тим героєм, яким завжди був у глибині душі.