Розділ 11.2.

Яна.

Застигаю з роззявленим ротом. Новою схемою родинного устрою тут не відмахнешся.

— А ти хочеш брата?

— Не знаю. Але було б прикольно приходити з додому і грати з ним у приставку чи м'яч. У Павла є молодша сестра. Вона завжди грає разом із нами. З нею весело.

— Все трохи складно, Тім. Це залежить не лише від мене. Щоб народився братик або сестричка тато та мама повинні кохати одне одного.

— То у чому проблема? Ви з татом живете разом.

— Може, твій тато не захоче ще одну дитину.

— А ти запитай у нього, — дитяча безпосередність знову мене спантеличує.

Уявляю, як я прямо зараз підходжу до Олега і кажу: «А зробімо братика Тимурові». Антоніна Сергіївна та Юрій Іванович після того від нас поїдуть до лікарні.

Від самого процесу, припустимо, Тітов навряд чи відмовиться. Але щоб ось так одразу робити другу дитину... Гадки не маю. Йому б із Тімом до ладу здружитися та звикнути одне до одного.

Та і я якось не готова. Не те що про дітей, я навіть про справжню родину з Тітовим боюся загадувати.

— Тіме, не все так просто як здається на перший погляд, — повторюю, мов заведена іграшка.

— Ну, чому? Тато казав, що кохає тебе. Я сам це чув сьогодні. То ж він зробить усе, що ти попросиш. Чи ти не любиш тата? Не любиш? — голос сина збільшується на кілька тонів. Він чітко вловлює  де є корінь нашої з Олегом проблеми. Відчуває, де справжня причина закопана. Тисне у правильному напрямку.

Проте я не можу сказати йому, що мама з татом насправді живуть разом не через кохання.

— Тимуре, твій тато мені дуже подобається. Але іноді цього не достатньо. Все досить складно, бо ми з ним не бачилися дуже багато років. Багато що змінилося. Ми майже не знаємо одне одного. Ми переїхали жити до тата, щоби тобі було краще, щоб ми жили разом. Ти ж пам’ятаєш скільки часу ми витрачали на те, щоб відвозити або привозити тебе? А зараз мама й тато завжди поруч.

— Ти так нічого і не сказала про кохання, — ображено додає дитина.

— Тіме, у дорослих дещо інакше будуються стосунки. Кохання не падає на нас із неба, до нього ще варто дійти. Дізнатися одне про одного, звикнути, прийняти. Мені дуже сильно подобається твій тато, насправді.

— Гаразд. Я нічого не зрозумів, — тяжко зітхає син. — Подобається, але не любиш. Не любиш, але ви живете разом. Дорослі так люблять все ускладнювати. І чого ви завжди кажете, що краще за дітей все знаєте? — Тимур встає з ліжка та вимикає ноутбук. — Пішли краще знайомитись з бабусею та дідусем.

Різке закінчення розмови підказує мені, що Тимур знову закрився від мене. Через незрозумілу відповідь про почуття матері й тата.

Гортаємо далі --->