Розділ 39. Маленькі радощі

Минуло кілька тижнів, і наше життя поступово набувало нового ритму. Аліса вже почала реагувати на наші голоси, усміхатися і вимагати все більше уваги.

Одного ранку, коли я прокинулася, Максим уже не спав. Він стояв біля колиски, схилившись над Алісою, і щось тихо їй говорив.

— Про що це ви тут шепочетесь? — запитала я, потягнувшись у ліжку.

Максим обернувся, усміхаючись:

— Я розповідав нашій донечці, як сильно ми її любимо.

Я підійшла ближче й подивилася на Алісу. Вона широко розплющила очі та наче справді слухала батька.

— Ти ж розумієш, що вона поки нічого не розуміє, правда? — засміялася я.

— Це неважливо, — відповів він, акуратно торкаючись пальчиком її маленької долоньки. — Вона відчуває.

Я відчула, як у грудях розливається тепло. Ці моменти були безцінними.

---

Того дня ми вирішили вперше прогулятися з Алісою в парку. Було прохолодно, тому я ретельно загорнула донечку в ковдрочку. Максим вкотре перевірив коляску, перш ніж ми вийшли.

Коли ми йшли алеєю, багато людей зупинялися, щоб поглянути на нашу малечу.

— Вона така мила! — захоплено сказала літня жінка, яка проходила повз.

— Дякую, — з гордістю відповів Максим.

Я помітила, як він розправив плечі й усміхнувся. Було видно, що він пишається своєю донечкою.

Ми сіли на лавку біля озера. Я дивилася на воду, спостерігаючи за качками, а Максим тримав Алісу на руках.

— Знаєш, — почав він, — колись я думав, що найбільше щастя — це успіх у бізнесі. Але ніщо не зрівняється з цим.

Я притиснулася до нього, вдихаючи знайомий аромат його парфумів.

— Я так рада, що ми разом, — прошепотіла я.

Максим нахилився і поцілував мене в чоло.

— І я.

Ми сиділи там ще довго, насолоджуючись тим, що тепер називалося нашим сімейним щастям.