Розділ 37. Перше знайомство з Алісою

Перші дні після народження Аліси були сповнені турбот, ніжності та нових відчуттів. Я була в лікарні, звикаючи до ролі мами, а Максим постійно був поруч, підтримуючи мене в усьому.

— Як вона? — запитував він, кожного разу зазираючи до кімнати після короткої перерви.

— Спить, як янголятко, — відповідала я, посміхаючись.

Він брав донечку на руки з такою обережністю, наче боявся зробити щось не так. Його очі світилися гордістю й любов’ю, коли він дивився на неї.

— Ти тільки подивися на ці маленькі пальчики. Це ж наше диво, Ліє, — захоплено сказав він, розглядаючи крихітні ручки Аліси.

— Вона схожа на тебе, — зауважила я, помітивши, як донечка мружиться уві сні.

Максим усміхнувся і подивився на мене:

— А я бачу твої очі.

---

Через три дні нас виписали з лікарні. Максим приїхав рано-вранці, прикрасивши машину кульками й стрічками. Усі лікарі та медсестри виходили подивитися, як ми їдемо додому.

— Це що, ціла святкова процесія? — засміялася я, побачивши, як він відкриває дверцята машини.

— Для моїх дівчат тільки найкраще, — відповів він, допомагаючи мені сісти.

Дорога додому була тихою, але наповненою особливим теплом. Я тримала Алісу в автокріслі, а Максим час від часу поглядав на нас через дзеркало.

— Як ми тепер усе будемо встигати? — запитала я, більше сама себе, ніж його.

— Разом ми впораємося, — впевнено сказав він.

---

Коли ми зайшли в будинок, нас зустріли друзі та близькі родичі. Вони приготували невеличкий сюрприз: кімнату Аліси прикрасили повітряними кульками, а на стіні висів банер із написом: 

"Ласкаво просимо, Алісо!"

— Ви всі змовилися, так? — запитала я, ледве стримуючи сльози.

— Звісно. Це ж наша перша онучка, — сказала мама Максима, обіймаючи мене.

Максим узяв Алісу на руки й урочисто представив її всім:

— Ось вона, наша принцеса.

---

Після святкування дім нарешті став тихим. Ми вклали Алісу в її нове ліжечко, а самі сіли на диван із чашками чаю.

— Я навіть не уявляв, що бути батьками — це таке щастя, — тихо сказав Максим, обіймаючи мене за плечі.

— Попереду ще багато чого, — посміхнулася я.

Ми сиділи, дивлячись на наше малятко, і розуміли, що це лише початок нової, надзвичайної глави нашого життя.