Розділ 31.Очікування й підготовка

Після гендер паті наше життя набуло нового змісту. Ми вже підготували дитячу кімнату й купили все необхідне для нашої доньки, але хвилювання й радісне передчуття нікуди не зникли. Кожен день я ловила себе на думці, як зміниться наше життя, коли Аліса з'явиться на світ.

Одного ранку я прокинулася від м’якого світла, яке проникало крізь вікна. Максим сидів поруч на ліжку й дивився на мене з усмішкою.

— Доброго ранку, моя красуне, — він нахилився й поцілував мене в чоло. — Як спалося тобі й нашій маленькій принцесі?

— Чудово, якщо не враховувати, що я тепер сплю в обіймах подушки для вагітних, а не твоїх, — пожартувала я, кидаючи на нього лукавий погляд.

— Ну, я готовий боротися за своє місце, — відповів він зі сміхом.

---

Того ж дня ми вирішили провести час на природі. Максим наполіг, щоб я не думала про роботу й відпочила. Він підготував усе для пікніка: плед, корзину з фруктами й навіть мій улюблений сир.

Ми знайшли затишне місце біля озера. Я сиділа, дивлячись на воду, а Максим розкладав їжу.

— Лія, ти навіть не уявляєш, як я чекаю моменту, коли візьму нашу доньку на руки, — сказав він, сідаючи поруч.

— Я думаю, це буде любов із першого погляду, — відповіла я, усміхаючись.

Максим узяв мою руку й поклав її на своє серце.

— Я вже люблю її, як і тебе.

Його слова змусили моє серце битися швидше. У такі моменти я відчувала, наскільки ми стали ближчими один до одного.

---

Після пікніка ми повернулися додому й вирішили зайнятися чимось спокійним. Максим запропонував вибрати казки, які ми будемо читати Алісі перед сном.

— Як тобі ця? — запитав він, тримаючи книжку з яскравими ілюстраціями.

— Занадто багато тексту, вона засне ще до того, як ми дійдемо до середини, — пожартувала я.

Ми довго сміялися, перебираючи різні варіанти, поки не зупинилися на збірці коротких казок із гарними малюнками.

— Тепер усе готово, залишилося тільки дочекатися її появи, — сказав Максим, ставлячи книжки на полицю в дитячій кімнаті.

— І навчитися бути батьками, — додала я, дивлячись на затишний простір, який ми створили.

— Ми впораємося, Лія, — відповів Максим, обіймаючи мене. — У нас є все, що потрібно: любов і підтримка одне одного.

У його обіймах я відчула абсолютну впевненість у майбутньому. Нехай попереду нас чекає багато нового й невідомого, але разом ми подолаємо будь-які труднощі.