Розділ 30. Гендер паті

Ми вирішили, що дізнатися стать нашої дитини – це подія, яку треба відзначити з розмахом. Ідея гендер паті прийшла сама собою, адже ми хотіли поділитися цією радістю з усіма близькими. Максим взяв на себе організацію.

— Лія, довірся мені, це буде щось неймовірне, — запевнив він, малюючи ескіз плану вечірки на своєму планшеті.

— Тільки обіцяй, що все буде не надто пишно, — зауважила я, але вже знала, що в нього на думці щось грандіозне.

Максим посміхнувся й підморгнув:

— Побачимо.

---

У день вечірки наш дім перетворився на казкове місце. Кульки ніжно-рожевого й блакитного кольорів висіли по всій вітальні, столи були прикрашені квітами, а в центрі двору стояла велика коробка, із якої мав вилетіти дим — рожевий чи блакитний.

— Все виглядає чудово, — сказала я, поглядаючи на завершені приготування.

Максим підійшов і обійняв мене ззаду.

— Все це для тебе. І для нашого маленького дива.

— Ну й для тебе теж, — я засміялася, повертаючись до нього.

— Хай буде так, — погодився він, усміхаючись.

---

Коли гості почали збиратися, атмосфера стала ще святковішою. Друзі й рідні задавали безліч запитань, намагаючись вгадати, хто ж у нас народиться.

— Я думаю, це буде хлопчик, — сказала мама Максима, впевнено киваючи.

— А я голосую за дівчинку, — заперечила моя мама.

— Тільки не сперечайтеся, — пожартував Максим, з’являючись поруч із келихами лимонаду. — Усі дізнаються одночасно.

---

Нарешті настав момент істини. Максим узяв мене за руку й провів до коробки. Усі гості зібралися довкола, тримаючи в руках камери й з нетерпінням чекаючи.

— Отже, дорогі друзі, — почав Максим, його голос звучав упевнено. — Сьогодні ми дізнаємося, хто ж приєднається до нашої родини.

Він передав мені ножиці. Ми разом перерізали стрічку, і коробка відкрилася, випускаючи хмару рожевого диму.

— Це дівчинка! — вигукнув хтось із гостей.

Я подивилася на Максима, і його обличчя сяяло від радості. Він підняв мене на руки, обертаючись на місці, і з його вуст зірвалися слова:

— Лія, у нас буде донька!

---

Вечір продовжився тостами, сміхом і танцями. Ми стояли поруч, спостерігаючи, як наші близькі святкують цю новину, і я відчувала, що наше життя дійсно змінилося назавжди.

— Аліса, — прошепотів Максим, повернувшись до мене.

— Що?

— Я думаю, це ім’я пасуватиме нашій доньці.

Я посміхнулася й притулилася до нього.

— Аліса звучить ідеально.

Він нахилився, щоб поцілувати мене, і прошепотів:

— Дякую тобі за це щастя.