Розділ 29. Новий етап нашого життя

Час мчав стрімко, немов хтось натиснув на прискорення. Кожен день вагітності приносив щось нове, наповнюючи наше життя маленькими змінами, які здавалися великими подіями. Моє тіло змінювалося, але разом із цим змінювалися і ми з Максимом.

Одного ранку, прокинувшись, я відчула, як Максим обережно гладить мій живіт. Він робив це майже щоранку, ніби намагався відчути зв’язок із малюком, який ще не з’явився на світ.

— Лія, ти вже прокинулася? — запитав він, коли побачив, що я розплющила очі.

— Так, а ти давно не спиш?

— Не міг заснути. Думаю про те, яким батьком буду.

Я посміхнулася й поклала руку поверх його.

— Ти будеш найкращим батьком. У тебе вже виходить турбуватися про нас двох, а це чогось та варте.

Він нахилився й поцілував мене в чоло, і я відчула тепло, яке завжди супроводжувало його ніжність.

---

День був присвячений покупкам для дитячої. Ми обрали світлі шпалери з милим малюнком — хмари, зірки й маленькі ведмежата. Максим наполягав на тому, щоб у кімнаті було ліжечко найвищої якості, і, звісно ж, не міг пройти повз відділ із м’якими іграшками.

— Як тобі цей ведмедик? — запитав він, тримаючи в руках білого пухнастого ведмедя.

— Максиме, це вже п’ята іграшка, яку ти хочеш купити. Може, вистачить?

Він лише посміхнувся й поклав ведмедя в кошик.

— Дитинство має бути наповнене радістю. Іграшки — це початок.

Я лише засміялася й дозволила йому продовжувати. Врешті-решт, я знала, що його наміри щирі.

---

Увечері ми повернулися додому втомлені, але щасливі. Максим збирав меблі для дитячої, а я сиділа поруч із чашкою чаю, спостерігаючи за його старанністю.

— Ти ж знаєш, що я тебе кохаю? — раптом сказав він, не піднімаючи голови від інструкції.

— Звісно, знаю, — відповіла я.

Він зупинився, підійшов до мене й сів навпроти.

— Але я хочу, щоб ти це чула постійно. Ти подаруєш мені найбільший дар, який можна уявити, — нашу дитину.

Я відчула, як очі заповнюються сльозами, і потягнулася до нього, обійнявши.

— Ми це робимо разом, Максиме. І я знаю, що ти будеш чудовим батьком.

---

Одного ранку ми вирішили переглянути знімки УЗД. Максим тримав їх у руках із такою обережністю, ніби це була найцінніша річ у світі.

— Лія, дивись. Це наш малюк. Тут він махає нам рукою, бачиш?

— Максиме, це просто рух. Але так, я бачу, — засміялася я.

Він підняв очі на мене й сказав:

— Я ніколи не думав, що можна відчувати таку любов до когось, кого ще навіть не бачив.

Його слова розчулили мене, і я відчула, як сльози знову з’являються.

---

Ми часто говорили про те, як буде виглядати наше майбутнє. Одного разу, сидячи на терасі з чашкою чаю, Максим раптом задумався.

— Уявляєш, наш малюк робитиме перші кроки тут, у цьому дворі.

— А я вже бачу, як ти біжиш за ним із камерою, щоб зафіксувати кожну мить, — пожартувала я.

— І це правда. Усе має бути збережено, щоб колись показати йому або їй.

---

Коли всі приготування були завершені, дитяча виглядала, ніби з каталогу. Меблі були ідеально підібрані, іграшки акуратно розставлені, а стіни прикрашали мої малюнки.

— Тут буде так затишно, — сказав Максим, дивлячись на кімнату.

— Ти справді в це вклався, — зауважила я.

— Тому що це важливо. Я хочу, щоб наша дитина почувалася коханою з перших секунд життя.

Він повернувся до мене й міцно обійняв.

— А тепер давай відпочивати. Тобі треба берегти сили для найважливішого дня в нашому житті.

Його слова нагадали мені, наскільки ми вже готові прийняти цей новий етап разом.