Розділ 27.Новини, які змінюють усе

Минуло два місяці після нашого весілля. Наше життя потроху входило в буденний ритм. Максим занурився в роботу, але завжди знаходив час для наших вечорів удвох. Ми разом готували вечерю, дивилися старі фільми чи просто гуляли містом. У ці моменти я відчувала, що це саме те життя, про яке я мріяла.

Однак останнім часом я почала помічати дивні зміни у своєму самопочутті. Інколи мене нудило від улюбленої кави, а втома з’являлася навіть після звичайної прогулянки. Максим кілька разів запитував, чи я в порядку, але я відмахувалася, не бажаючи його хвилювати.

---

Одного ранку я ледве змогла встати з ліжка. Головний біль і слабкість буквально паралізували мене. Максим одразу це помітив і нахилився до мене.

— Лія, ти вже тиждень виглядаєш виснаженою. Мені це не подобається, — його голос був повен тривоги.

— Це просто втома, — сказала я, намагаючись приховати справжні емоції.

— Ти підеш до лікаря, і це не обговорюється, — категорично сказав Максим, глянувши на мене своїм серйозним поглядом.

Його рішучість змусила мене погодитися.

У клініці лікар уважно вислухав мої скарги й призначив аналізи. Я чекала результатів із дивним передчуттям. Коли лікар увійшов до кабінету з результатами, його усмішка говорила сама за себе.

Пані Еміліє, у мене для вас чудова новина, — почав він.

— Так? — я відчула, як серце почало битися швидше.

— Ви вагітні.

Я застигла, слова не одразу дійшли до моєї свідомості.

— Вагітна? — прошепотіла я, ніби боячись, що це лише сон.

Лікар кивнув.

— Приблизно шостий тиждень. Вітаю!

Це було водночас приголомшливо й радісно. Я залишила клініку, ніби на автопілоті, мої думки хаотично металися.

Вдома Максим зустрів мене біля дверей, як тільки я переступила поріг.

— Ну що? Що сказав лікар? — його голос був стурбованим, але сповненим тепла.

Я зробила кілька кроків до нього, дивлячись прямо в очі.

— Максиме… — я зробила паузу, відчуваючи, як сльози наповнюють очі. — Ми будемо батьками.

Він застиг на кілька секунд, ніби переварюючи почуте. А потім його обличчя освітила така щира й радісна усмішка, що я розсміялася крізь сльози.

— Лія, ти серйозно? — запитав він, ніби боячись, що це жарт.

— Абсолютно серйозно, — відповіла я, а його руки вже обіймали мене так міцно, що я ледь дихала.

— Це… це неймовірно, — прошепотів він, потім підняв мене на руки й закружляв.

— Максиме, ти мене зараз впустиш! — сміялася я, але всередині була неймовірно щаслива.

— Я ніколи тебе не впущу, — сказав він і поцілував мене.

---

Наступні дні пройшли в абсолютній ейфорії. Максим уже почав будувати плани на майбутнє, говорив про дитячу кімнату й обговорював, чи буде це хлопчик чи дівчинка. Я ж просто насолоджувалася цією новою сторінкою нашого життя.

Ця новина зробила нас ще ближчими. Тепер ми були не тільки чоловіком і дружиною, але й майбутніми батьками, і це відчуття було найсолодшим у світі.

Від автора: 

Як думаєте, хто буде в Емілії й Максима: хлопчик чи дівчинка?