Розділ 25. Весільні приготування: вир емоцій і магія дня

Ранок розпочався, як вибух. Телефон не замовкав, дзвінки й повідомлення сипалися одне за одним. Подруги, організатори, мама — усі намагалися уточнити останні деталі. Я сиділа на кухні з чашкою кави, відчуваючи легкий тремор від хвилювання.

Максим спокійно працював за ноутбуком, роблячи вигляд, ніби сьогодні звичайний день.

— Тобі не здається, що ти трохи занадто спокійний для нареченого? — запитала я, закусивши губу.

Він усміхнувся, піднявши на мене погляд.

— Бо я знаю, що сьогодні буде ідеально. Головне, що ти — поруч.

Я закотила очі, але його впевненість завжди допомагала мені відчути спокій.

— А якщо я зараз вирішу втекти? — пожартувала я.

— Не втечеш, бо я триматиму тебе за руку, навіть якщо доведеться бігти за тобою в костюмі.

Ми обоє засміялися. Цей чоловік умів знаходити слова, які знімали всі мої страхи.

---

У салоні краси панувала атмосфера, близька до хаосу. Подруги клопоталися навколо, допомагаючи з макіяжем, зачіскою й останніми штрихами до сукні.

— Лія, ти маєш виглядати бездоганно! Це твоє весілля, а не репетиція, — нагадала Аліса, коли я злегка підвела брови, дивлячись на своє відображення у дзеркалі.

— Якщо я зараз подивлюся ще раз, то точно передумаю.

— Не смій! Максим уже чекає на тебе. І повір, ти — найкраще, що з ним траплялося, — впевнено сказала вона, підправляючи мені сережку.

Коли сукня була одягнена, а волосся ідеально вкладене, я стояла перед дзеркалом і відчувала змішаний коктейль із хвилювання, щастя й трепету.

— Ну що, дівчино, готова до найважливішого дня? — запитала подруга, тримаючи в руках мій букет.

Я вдихнула глибоко й кивнула.

— Готова.

---

Тим часом Максим залишався в своєму офісі, де його свідок Артем буквально тягнув його до дверей.

— Максе, серйозно? Ми запізнюємося, а ти сидиш із документами!

Максим усміхнувся, спокійно згортаючи ноутбук.

— Усе під контролем.

— Та ти б хоч трішки нервував, як усі нормальні люди!

— Я нервував рік тому. Тепер я знаю, що Лія моя, — відповів він, надягаючи піджак.

---

Церемонія проходила на мальовничій галявині біля озера. Сонце вже почало сідати, забарвлюючи небо в рожеві й золоті тони. Під ногами м’яко шелестіла доріжка з пелюсток, а гості захоплено спостерігали, як я ступаю до арки.

Я йшла під руку з татом, намагаючись дихати рівно, хоча серце шалено билося. Коли я побачила Максима, який стояв під аркою в чорному костюмі, усі сумніви й страхи розвіялися. Його очі, сповнені тепла й любові, були прикуті тільки до мене.

— Лія, ти приголомшлива, — прошепотів він, коли я зупинилася поруч із ним.

Церемонія була настільки емоційною, що сльози на очах були в усіх, навіть у найсуворіших гостей. Ми обмінялися обітницями, які самі написали.

— Ти змінила моє життя, Лія, — почав Максим. — Я завжди думав, що кохання — це щось недосяжне. Але ти показала мені, що справжнє щастя — це прості моменти разом із тобою. Я обіцяю бути поруч у радості й у випробуваннях.

Я ледь стримувала сльози, коли відповіла:

— Максиме, ти навчив мене довіряти, вірити й любити. Ти моя підтримка, мій друг і моє натхнення. Я обіцяю бути поруч завжди, незалежно від того, що нас чекає попереду.

Коли нас оголосили чоловіком і дружиною, Максим міцно обійняв мене, прошепотівши:

— Ласкаво просимо в наше вічне «назавжди», Лія.

---

Після церемонії була вечеря й танці. Наш перший танець став моментом, який, здавалося, зупинив час. Ми рухалися під музику, не помічаючи нікого навколо.

— Ти знаєш, що тепер мені доведеться робити тебе щасливою все життя? — пожартував Максим, коли я притиснулася до нього.

— Думаю, ти впораєшся, — усміхнулася я.

Гості веселилися, піднімали тости й дарували подарунки, але для мене найголовнішим було те, що відтепер ми були офіційно разом. У цей день я зрозуміла, що починається наша справжня історія.