Розділ 24. Скачок у часі: несподівана пропозиція

Пройшов рік.

Цей рік приніс багато змін. Я завершила відрядження в Берліні, повернулася додому і знову почала працювати в офісі. Максим і я поступово зближувалися. Наші стосунки стали чимось більшим, ніж просто дружбою або партнерством. Але, як виявилося, Максим готував сюрприз, про який я навіть не здогадувалася.

---

Той вечір розпочався зі звичайного запрошення повечеряти разом. Максим, як завжди, поводився впевнено, але в його очах було щось нове — прихований вогник, наче він чекав на особливий момент.

— Давай сьогодні забудемо про всі турботи, — сказав він, коли я сідаю в його машину.

Ми їхали до невеликого ресторану за містом, оточеного високими деревами й затишними ліхтарями. Всередині вже чекали свічки на столі, келихи шампанського та тиха жива музика.

— Максиме, що ти задумав? — запитала я, намагаючись зловити його погляд.

— Ти занадто допитлива, Лія, — усміхнувся він, наповнюючи мій келих.

Вечеря проходила у легкій, невимушеній атмосфері. Ми говорили про подорожі, нові проєкти та плани на майбутнє. Але я відчувала, що він щось приховує.

Після десерту Максим несподівано встав, обійшов стіл і простягнув мені руку.

— Ідемо, хочу тобі показати щось особливе.

Ми вийшли на терасу ресторану, з якої відкривався краєвид на озеро. Місячне світло осявало воду, а вдалині ледь чутно співали цикади.

— Пам’ятаєш, як ми вперше зустрілися? — раптом запитав Максим, зупиняючись біля поручнів.

— Як таке можна забути? — відповіла я, сміючись. — Ти тоді був настільки самовпевнений, що я думала, ти мені не сподобаєшся.

— А я з першого дня знав, що ти мене зачаруєш, — сказав він, дивлячись мені в очі. — Лія, цей рік був неймовірним, але я більше не хочу втрачати жодного дня без тебе.

Він дістав з кишені маленьку оксамитову коробочку й став на одне коліно.

— Еміліє, ти — найбільший подарунок у моєму житті. Ти наповнила мої дні світлом і змінила все. Вийдеш за мене?

Мої очі наповнилися сльозами, і я не змогла стримати емоцій.

— Так, Максиме, так! — відповіла я, майже тремтячи від щастя.

Він надів каблучку на мій палець, і ми обоє усміхнулися, наче діти. Я нахилилася, щоб обійняти його, а він підняв мене на руки й закрутив.

— Тепер ти офіційно моя, — сказав він, сміючись.

---

Коли ми повернулися до машини, Максим не зупинився біля мого будинку. Замість цього він повіз мене до невеликого котеджу за містом, де горіло світло.

— Що це? — запитала я, розгублено дивлячись на нього.

— Це місце, де я хочу почати наше майбутнє, — сказав він, відкриваючи двері.

Всередині був затишний інтер’єр: камін, м’які пледи й великий стіл, на якому вже стояли келихи й ще одна пляшка шампанського. На стіні висів мій малюнок, який я подарувала йому ще рік тому.

— Ти перевершив себе, — прошепотіла я, не знаючи, що сказати.

Ми провели цей вечір у затишку, розмовляючи про майбутнє весілля, наших друзів, які стануть свідками, і плани на медовий місяць.

Я засинала, притулившись до його плеча, впевнена в одному: моє життя тільки починається.

Від автора:

Я зробила стрибок у часі, оскільки відрядження Емілії в Берліні було насиченим періодом, що значно вплинуло на її професійне зростання та особистісні зміни. Детальний опис кожного дня зайняв би занадто багато часу та відволік увагу від головних подій і емоцій, які формували її подорож. Стрибок у часі дозволяє зосередитися на ключових моментах, що визначають цей етап відрядження, залишаючи місце для уяви та емоційного переживання читачем її досвіду.