Розділ 20. Неочікуваний сюрприз

Після вечора в Максимовій квартирі я відчувала себе трохи спокійніше. Хоча наші стосунки лише починали набирати обертів, я вже знала, що цей шлях буде далеким від простоти. Однак я не очікувала, що життя знову підкине випробування так швидко.

Коли я зайшла до офісу наступного ранку, мене одразу привернула незнайома жінка, що чекала біля мого столу. Висока, з яскравим макіяжем і самовпевненим поглядом, вона виглядала так, ніби зайшла сюди не випадково.

— Ви, мабуть, Емілія? — промовила вона з підкресленою холодністю, оглядаючи мене з голови до ніг.

— Так, а ви хто?

— Дарина. Ми з Максимом давно знайомі. І, якщо чесно, я тут, щоб трохи з тобою поговорити.

Її прямолінійність збила мене з пантелику, але я швидко зібралася з думками.

— Про що саме?

Вона посміхнулася, але посмішка була швидше саркастичною.

— Про Максима, звичайно. Ти ж знаєш, що він не такий простий, як здається?

— Це вас турбує? — запитала я, намагаючись залишатися ввічливою.

— Мене турбує, що ти можеш зробити йому боляче, — відповіла вона, ледь підвищивши голос. — Або, що ще гірше, він зробить боляче тобі.

Її слова пройшлися по мені холодним лезом, але я змусила себе зберегти рівновагу.

— Якщо у вас є якісь особисті проблеми з Максимом, я б порадила обговорити це з ним, а не зі мною.

Дарина нахилилася трохи ближче, і її очі блиснули викликом.

— Запам’ятай, я завжди була поруч із ним. І навіть якщо зараз ти поруч, це ще нічого не означає.

Вона різко розвернулася й вийшла з офісу, залишивши мене стояти з комом у горлі.

---

Того ж вечора я вирішила не відкладати розмову з Максимом. Він прийшов до мене додому після роботи, як зазвичай, із теплим поглядом і впевненістю, яка завжди мене заспокоювала.

— Лія, що трапилося? — запитав він, щойно побачивши мій стурбований вираз.

— Хто така Дарина? — без прелюдій почала я.

Його обличчя вмить змінилося. Він більше не виглядав спокійним.

— Вона приходила? Що вона сказала?

— Що ви були разом, що вона твоє перше кохання. І що я тут ненадовго.

Максим глибоко вдихнув і сів поруч.

— Слухай, Лія, я знаю, що це виглядає дивно, але я хочу, щоб ти знала: між нами з Дариною все закінчено давно. Це було ще до того, як я став тим, ким є зараз. Вона ніколи не сприймала нашого розриву, і тепер іноді... нагадує про себе.

— Але чому вона поводиться так, ніби має право втручатися в твоє життя?

— Бо Дарина завжди була такою. Вона не вміє відпускати, — його голос був твердим. — Але я розберуся з нею. Я не дозволю, щоб вона зруйнувала те, що у нас є.

Його слова були щирими, але частина мене все ще сумнівалася.

---

Максим запросив мене на вечерю до затишного ресторану, щоб трохи розвіяти напругу. Він розповідав про свої робочі проєкти, жартував і навіть планував коротку подорож на вихідних, щоб ми могли трохи відпочити.

Однак я помітила, як кілька разів його телефон вібрував, а він швидко вимикав дзвінки.

— Максиме, — нарешті сказала я. — Якщо все так просто, чому це досі впливає на тебе?

Він подивився на мене й трохи посміхнувся.

— Тому що я хвилююся за нас. Дарина може бути... непередбачуваною. Але, повір мені, я зроблю все, щоб нас захистити.

— Я хочу вірити тобі, — відповіла я тихо.

Він взяв мою руку, нахилившись ближче.

— Лія, ти для мене важлива. Я не дозволю нікому цьому завадити.

---

Повертаючись додому, ми зупинилися біля парковки, і Максим раптом обійняв мене. Його руки були теплими, сильними, і я відчула себе в безпеці.

— Лія, пам’ятай одне: я завжди буду поруч із тобою. Навіть якщо буде важко.

Я дивилася на нього, відчуваючи, як любов і сумніви борються всередині мене.

— А якщо я скажу, що теж боюся?

— То ми будемо боятися разом, але ніколи не здаватимемося, — сказав він із усмішкою.

І в цю мить я зрозуміла, що, попри всі випробування, я готова боротися за нас.