Розділ 14. Нові випробування

Наступного ранку, коли я увійшла до офісу, відчуття напруги від учорашнього вечора не зникло. Все здавалося на своїх місцях — колеги займалися справами, шум принтерів створював звичний фон, а запах кави витав у повітрі. Але я відчувала, що щось змінилося.

Максим був у своєму кабінеті, зосереджено переглядаючи документи. Він підняв голову, коли я зайшла, і його очі затрималися на мені довше, ніж зазвичай.

— Доброго ранку, — сказала я, намагаючись здаватися спокійною.

— Доброго, Лія. Як ти? — запитав він, відкладаючи папери.

— Добре. А ти?

Він усміхнувся так, ніби його відповідь вже не мала значення.

— Зайди до мене після обіду. Є дещо, про що потрібно поговорити.

Я кивнула і вийшла, але його слова засіли в голові. Що він хотів обговорити? Чи це стосувалося учорашньої зустрічі?

---

Після обіду я постукала до його кабінету.

— Заходь, — відповів він.

Я увійшла й зачинила за собою двері. Максим виглядав менш зосередженим, ніж зранку. Він жестом запропонував сісти.

— Що сталося? — запитала я, намагаючись не виглядати схвильованою.

— Після вчорашнього вечора я зрозумів одну річ, — почав він.

Моє серце забилося швидше.

— Я бачу, як ти намагаєшся вписатися в цей світ. І скажу чесно, ти робиш це чудово. Але мені здається, що ти забуваєш про себе.

— Про себе? — перепитала я, не розуміючи, куди він веде.

— Ти жива, справжня, у тебе є свої мрії, хобі. І я хочу, щоб ти не втрачала цього.

— Чому ти про це турбуєшся? — я майже шепотіла, бо його слова були несподіваними.

— Бо мені не хочеться, щоб ти стала ще однією "маскою" в цьому світі.

Його слова змусили мене задуматися. Невже він і справді бачить у мені щось більше, ніж "тимчасову дружину"?

---

Наприкінці дня він підійшов до мого столу.

— Ти сьогодні вільна? — запитав він.

— Думаю, так. А що?

— Хочу показати тобі щось.

Його пропозиція застала мене зненацька.

— Куди ми їдемо?

— Довірся мені, Лія. Це важливо.

---

Ми сіли в машину, і Максим повіз мене за місто. Дорогою ми майже не розмовляли. Лише коли ми під'їхали до невеликого будинку біля озера, він зупинив машину.

— Що це? — запитала я, дивлячись на будинок.

— Це місце, де я завжди знаходжу себе, коли втрачаю баланс.

Він відкрив двері і запросив мене всередину.

Будинок був затишним і простим. Всередині стояла лише невелика кухня, кілька меблів і великий камін. На стінах висіли картини, більшість із яких були пейзажами.

— Ти малюєш? — здивовано запитала я, розглядаючи одну з робіт.

— Іноді. Це не професійно, але це допомагає мені впоратися з думками, — відповів він, дивлячись на одну зі своїх картин.

Я була здивована. Цей чоловік, якого я вважала холодним і діловим, мав такий глибокий внутрішній світ.

— Тепер я розумію, чому ти говорив про мрії і хобі, — сказала я.

Він подивився на мене і тихо відповів:

— Просто не хочу, щоб ти втратила себе у цьому шлюбі.

---

Ми пили чай біля каміна, і розмова ставала дедалі більш невимушеною. Він розповів, як багато років тому це місце було подарунком від його діда.

— Дід завжди казав, що іноді потрібно відходити від галасу, щоб почути себе.

— Ти повертаєшся сюди часто? — запитала я, загортаючись у плед.

— Не так часто, як хотілося б, але коли я тут, мені легше.

Я дивилася на нього і ловила себе на думці, що ця сторона Максима мені подобається більше, ніж та, яку я бачила в офісі. Він був щирим, простим, навіть вразливим.

— А твої картини… Ти їх нікому не показуєш?

— Нікому. Ти перша.

Це зізнання змусило мене відчути щось дивне. Невже я для нього більше, ніж частина угоди?

Коли ми поверталися до міста, Максим увімкнув музику. Це була якась стара пісня, і я не втрималася від посмішки.

— Що? — запитав він, крадькома поглянувши на мене.

— Просто не очікувала, що ти слухаєш таке.

— Іноді варто дивувати.

Його усмішка була такою невимушеною, що я на хвилину забула про все. Між нами не залишалося дистанції.

Ми під'їхали до мого дому, і я вже збиралася вийти з машини, як він раптом нахилився і прошепотів:

— Не забувай малювати, Лія. Це робить тебе собою.

Його слова залишили теплий відбиток у моєму серці, і я зловила себе на думці, що вперше за довгий час мені хочеться бути справжньою.

---