Розділ 13. Межа між грою і правдою

Наступного дня я нервувала, як ніколи. Максим нічого не розповів про зустріч, лише коротко вказав, що це важливий бізнес-захід. Я не знала, як поводитися, але розуміла, що маю бути ідеальною.

Віддзеркалення у дзеркалі показувало впевнену дівчину у темно-зеленій сукні, яка облягала фігуру, підкреслюючи талію. Волосся я зібрала у елегантний пучок, а на губах грала легка усмішка, яку я тренувала останні десять хвилин.

Максим приїхав вчасно, і його погляд, коли він побачив мене, був більше, ніж схвальним.

— Ти сьогодні перевершила себе, — сказав він, відчинивши дверцята машини.

— Дякую, — коротко відповіла я, намагаючись зберігати холоднокровність.

Дорогою до місця зустрічі ми майже не розмовляли. Він був зосереджений, а я відчувала, як у повітрі нависає невидима напруга.

---

Місце зустрічі виявилося елітним рестораном із приглушеним освітленням і живою музикою. У залі вже зібралося кілька десятків гостей, серед яких я одразу впізнала кількох відомих бізнесменів.

Максим підвів мене до групи чоловіків, які стояли біля столу з напоями.

— Вітаю, панове, — привітався він впевненим голосом. — Дозвольте представити мою дружину, Емілію.

Слово "дружина" змусило мене трохи затримати дихання, але я швидко взяла себе в руки.

— Дуже приємно, — сказала я, протягуючи руку для рукостискання.

Чоловіки привітно посміхнулися, і розмова перейшла до ділових тем. Я стояла поруч із Максимом, іноді вставляючи кілька слів, але здебільшого слухала.

---

Згодом до нас підійшла жінка середнього віку, яка явно виділялася серед гостей своїм стильним костюмом і впевненістю.

— Максиме, — сказала вона, посміхаючись. — Рада бачити тебе тут.

— Наталіє, як завжди, приємно, — відповів він, але в його голосі було щось холодне.

— А це, мабуть, твоя дружина? — жінка перевела погляд на мене.

— Так, це Лія, — Максим легенько обійняв мене за талію. — Лія, це Наталія, одна з наших ключових партнерів.

— Приємно познайомитися, — сказала я, намагаючись не видавати своєї нервозності.

— Сподіваюся, Максим розповідав тобі про мене? — запитала вона, посміхаючись так, ніби перевіряла мене на міцність.

— Звісно, — я відповіла, не зовсім розуміючи, як реагувати.

Її погляд ковзнув на Максима.

— Вона чарівна. Ти точно знаєш, як робити правильний вибір, — сказала Наталія і, помітивши, як Максим стиснув губи, додала: — Ми ще поговоримо пізніше.

Вона пішла, залишивши нас удвох.

— Це твоя партнерка? — запитала я, коли вона зникла з поля зору.

— Скоріше, спроба бути більшою, ніж партнеркою, — сухо відповів Максим.

— І як я виглядаю у її очах?

— Як моя дружина. І це єдине, що має значення, — сказав він, зустрічаючи мій погляд.

---

Решта вечора минула більш спокійно. Я почала звикати до того, що мене представляють як дружину Максима, і навіть іноді дозволяла собі легкий сміх, коли гості говорили щось кумедне.

У перерві між розмовами Максим нахилився до мене і тихо прошепотів:

— Ти чудово тримаєшся. І виглядаєш приголомшливо.

Його слова і близькість змусили мене трохи зашарітися.

Коли ми вже залишали ресторан, Максим допоміг мені накинути пальто, і, нахилившись до мене, прошепотів:

— Ти сьогодні була неперевершеною.

Я відчула, як моє обличчя загорілося.

— Це частина угоди, пам'ятаєш? — відповіла я, намагаючись зберегти нейтральний тон.

Але його погляд сказав більше, ніж будь-які слова. І це знову змусило мене замислитися: чи не виходить усе це за межі гри?

---

Пізно ввечері, повернувшись додому, я зняла сукню і, стоячи перед дзеркалом, довго дивилася на себе. У моїх очах було більше запитань, ніж відповідей.

Перш ніж заснути, я взяла свій блокнот і спробувала намалювати щось, щоб зібрати думки. Але замість абстрактного зображення я знову почала малювати його — Максима. Його риси були такими чіткими, ніби я бачила його перед собою.

"Що ти робиш зі мною?" — прошепотіла я в порожню кімнату.

Вранці я вирішила, що не можу дозволити цим почуттям зруйнувати те, що ми домовилися. Але чи дійсно я могла зупинити те, що вже почалося?

---