Розділ 11. Непередбачені зустрічі

Ранок наступного дня почався незвично спокійно. Сон допоміг трохи заспокоїти емоції після вчорашнього, але в душі залишався відгомін розмови з Максимом. Щось змінилося. Його слова, дотики, навіть інтонації — усе це викликало незвичайний хаос у моїй голові.

Коли я прийшла до офісу, там уже вирувало звичне робоче життя. Працівники метушилися, друкарські апарати видавали знайомий гул, а у вікна стукали перші промені сонця.

Я вирішила почати день з кави. Кухонний куточок офісу був тихим — саме те, що потрібно для перезавантаження. Але моїм спокоєм не судилося довго тривати.

— Еміліє, тебе кличе пан Максим у свій кабінет, — секретарка батька привітала мене раптовим повідомленням.

Я видихнула. Чому мене це зовсім не здивувало? Вкотре піднявшись сходами на поверх вище, я обережно постукала у двері.

— Лія, заходь, — почувся його голос.

Максим сидів за своїм столом, переглядаючи якісь документи. На вигляд спокійний, навіть трохи відсторонений. Його строгий костюм і уважний погляд, як завжди, створювали атмосферу впевненості й контролю.

— Щось сталося? — запитала я, сідаючи навпроти нього.

— У нас сьогодні ввечері важливий прийом із партнерами. І ти маєш бути поруч, — відповів він, відклавши папери.

— Прекрасно, — саркастично відгукнулася я. — І ти вирішив сказати мені про це в останню хвилину?

— Це було несподівано навіть для мене, — його голос залишався спокійним, але в очах з'явилася легка усмішка. — Але я знаю, ти впораєшся.

— Звісно. Що мені потрібно робити? — я вирішила не витрачати час на обурення.

— Поводитися природно. І, Лія, будь ласка, вибери щось елегантне.

---

Вечір настав швидше, ніж я очікувала. Я довго вибирала сукню, зупинившись на темно-синій з відкритими плечима. Елегантна, але не надто відверта. Волосся зібрала в акуратний пучок, залишивши кілька пасм вільними.

Коли я спустилася вниз, Максим уже чекав у вітальні. Його вигляд був вражаючим — чорний класичний костюм ідеально підкреслював його статуру.

— Ти виглядаєш... приголомшливо, — сказав він, оглядаючи мене з голови до п’ят.

— Ти виглядаєш... приголомшливо, — сказав він, оглядаючи мене з голови до п’ят.

Я відчула, як кров приливає до щік.

— Ти теж непоганий, — відповіла я, намагаючись зберігати спокій.

Максим подав мені руку, і я, вагаючись лише мить, прийняла її.

---

Захід проходив у великому готелі з кришталевими люстрами та ідеально накритими столами. Я одразу відчула, як усі погляди звернулися до нас.

Максим тримав мене за руку, і це додавало певної впевненості.

— Все добре, — тихо сказав він, нахилившись до мене.

Вечір здавався нескінченним. Партнери, їхні усмішки, розмови про бізнес... Але найбільше мене дивувало, як легко Максим поводився. Його харизма привертала увагу, а його впевненість здавалася невичерпною.

— Ви ідеальна пара, — сказала одна з партнерок, усміхаючись.

— Так, ми ідеально доповнюємо одне одного, — відповів Максим, дивлячись мені в очі.

Його слова прозвучали настільки природно, що я на мить забула, що це лише гра.

---

Коли захід добіг кінця, ми вийшли на терасу готелю. Холодне повітря освіжило голову. Місто виблискувало тисячами вогнів, створюючи дивовижний краєвид.

— Як ти? — запитав Максим, стоячи поруч.

— Втомлена, але вечір минув непогано, — чесно відповіла я.

— Ти була неймовірною, Лія.

Його голос був таким м'яким, що я мимоволі подивилася на нього. Він тримав мій погляд, ніби хотів сказати щось більше.

— Дякую, — прошепотіла я.

Він взяв мене за руку, і я не відвела її. У цій тиші було щось значуще, щось більше, ніж слова.

— Ти важлива для мене, — сказав він раптом.

Я відчула, як моє серце зупинилося на мить. Його слова звучали занадто щиро, щоб бути частиною нашої угоди.

— Чому ти це кажеш? — тихо запитала я.

— Бо це правда, — його голос був низьким і теплим.

На якусь мить я подумала, що він нахилиться до мене ближче, але замість цього він випустив мою руку.

— Нам пора додому, — сказав він із легкою усмішкою.

І знову він залишив мене з відчуттям, що за цим фасадом холодного бізнесмена ховається щось більше.

---