Глава 3

Перед очима був на диво великий хол. Усі стіни були пофарбовані у сірий колір. Усередині було досить світло і приємно. Андрій був здивований охайності цього місця. Зазвичай, у таких старих будівлях досить рідко прибирали, і стояв затхлий запах.

Майже у самому центрі стояло декілька м'яких диванів, також світлого кольору, а поруч журнальний столик з журналами. На стінах висіли різні картини. Досить багато абстрактних малюнків, хоча було декілька копій відомих картин.

Біля стіни, у центрі, за диванами була стійка адміністратора. За нею сиділа і нудьгувала жінка, трохи старша від Андрія. Але, як тільки вона побачила нового клієнта, одразу ж вирівнялася, розгладила одежу. І тепер просто чекала, коли ж до неї підійдуть. Зліва і з права від стійки були сходи нагору.

Андрій не став довго затримуватися, і одразу пішов до рецепції.

- Доброго дня, - привітався Андрій.

- Доброго, - жінка одразу ж відповіла і приємно посміхалася. Вона була дуже рада, що до їх хостела хтось навідався.

- Я б хотів у вас залишитися на ніч.

- На одну ніч, чи більше? - жінка одразу дістала зошит, де зазвичай записувала постояльців.

- Нуу... Навіть не знаю... Напевно я затримаюсь на декілька днів. Щось мені так здається, - невпевнено відповів Андрій.

- Зрозуміло, - жінка замовчала, наче знаючи, яка проблема в Андрія. - Я можу вам запропонувати номер на чотири, на шість осіб...

- У вас є номер на одного? - перебив її Андрій.

- Даруйте, але це хостел, тут кімнати на декілька осіб.

- Зрозуміло... - Андрій вже був готовий погодитися жити з сусідами. Хоча був впевнений, що не зможе відпочити.

- Але... - після короткої паузи продовжила жінка. - У нас є і готельні номери на двох, для сімейних пар, з двоспальним ліжком. Такі номери трохи дорожчі, - жінка почала швидко розповідати інформацію.

- Мене це влаштовує! Не хочу, щоб до мене когось підселили! - тільки зараз Андрій зрозумів, як сильно він втомився від цієї ситуації.

- Добре! - жінка прибрала зошит і дістала інший зошит. - Мені потрібен ваш паспорт! А також, на скільки днів ви б хотіли залишитися?

- Сподіваюся дня на три... - Андрій передав свій паспорт. - У вас же можна буде подовжити проживання?

- О, так, звісно! - жінка записувала паспортні дані Андрія.

- А що це ви, і хостел зробили, і готель... - Андрій не дуже розумів, навіщо їм це робити.

- З самого початку у нас був готель. Але, коли почали приїздити люди на свята, у місті зрозуміли, що якщо робити кімнати для однієї чи двох людей, тоді усім місця не вистачить. Отже, зробили костел, - жінка віддала паспорт Андрію.

- Але ви ж все одно залишили готельні кімнати...

- Так, деякі приїздили сімейними парами і хотіли жити разом. Тож ми залишили декілька таких кімнат і відгородили їх від тих кімнат, в яких багато людей, - жінка подивилася на зошит, в якому все записала. - З вас дев'ятсот гривень!

- Дорогувато… - Андрій аж присвиснув.

- Я попереджала... Але ви все ще можете переселитися у кімнату хостела.

- Ні, дякую. Я все ж оберу кімнату з тої частини будівлі, де у вас готель, - він дістав картку для оплати і простягнув жінці.

- Вибачте, але у нас оплата лише готівкою!

- Гаразд, - Андрій витягнув з гаманця тисячу гривень і простягнув жінці на рецепції. Він подивився у гаманець, в якому лежало декілька мілких купюр. Всі інші гроші були на картці. - Вибачте, а як вас звуть?

- Я, Юлія!

- Дуже приємно, Юлія! Ви не підкажете, у вас у місті є банкомати? Треба гроші зняти з картки.

- Так, є! Один біля кафе "Махаон". Іще один біля поліцейської дільниці. Був ще один, у самому банку. Але банк закрився декілька років тому. Тож залишилося лише два банкомати.

- Чудово, мені якраз необхідно до поліцейської дільниці. Дякую вам!

- Та нема за що! - жінка посміхнулася, і простягнула ключ від номера. - Ваша кімната під номером "7", на третьому поверсі. Підійматися сходами праворуч від мене.

- Дякую! - для Андрія ці сходи знаходилися ліворуч.

Андрій поклав ключ до кишені, узяв свої валізи і пішов по сходах. На прольотах між сходами лежали невеликі круглі килимки, об які можна було витирати взуття. Стіни так само були сірого кольору. І на них висіли фотографії міста. Зелений ліс навколо ставка. Якась висока засніжена гірка. Багато усміхнених людей, які зібралися на свято. І усюди, у правому нижньому кутку була намальована невелика мапа міста, на якій відмічено, де саме зроблена фотографія.

Піднявшись на другий поверх, Андрій побачив невеликий коридор, як ліворуч, так і праворуч. В коридорі горіло три старих лампочки накалювання. І якщо не вони, взагалі нічого не було б видно. На протилежній від сходів стіні, було чотири двері до кімнат. І хоча був зроблений красивий ремонт, Андрій був впевнений, що сама дальня стіна справа була додана, коли будівлю розділили на хостел і готель.

Андрій продовжив підійматися. Між другим, та третім поверхом, окрім фотографій міста, ще стояли горщики з кімнатними рослинами. Тож, сірі стіни ще доповнював зелений колір.

На третьому поверсі був точно такий же коридор, і точно такі двері. Різниця була лише в тому, що замість трьох лампочок, горіло дві. Одна в центрі, а одна в лівій частині коридору. Андрій повернув ліворуч, хоча був впевнений, що його кімната з іншої сторони. Він не помилявся. Ліворуч були кімнати "5" та "6". Тож він пішов у праву частину коридору.

Лампочки дуже погано світили, Андрій взагалі не знав, що хтось використовує такі старі лампочки. Двері до його кімнати були як раз на перетині світла і темряви. Тож він зміг досить швидко вставити ключ у замок, хоча і довелося придивлятися і трохи нахилитися до дверей.

Як тільки він відкрив двері, денне світло на декілька секунд осліпило Андрія. Коли ж зір повернувся, Андрій побачив контури дверей від останньої кімнати.

Зайшовши усередину і зачинивши за собою двері, він побачив перед собою досить простору кімнату. Невеличкий передпокій, де можна роззутися, почепити куртку справа на вішалку. Ліворуч була невеличка кімната. Заглянувши усередину, Андрій побачив ванну кімнату, з унітазом, душовою кабіною, раковиною, дзеркалом. Усе що потрібно.