*Місце: Хата, день.*
Сонце сліпить, але хата холодна, дзеркало стоїть, відображення дивиться — ідеальне, живе. Аліна тримає молоток, її руки слабкі, обличчя — тінь себе: "Ти не я!" Відображення шепоче: "Ти мене створила," — її руки гладять скло, гарячі, спокусливі, Аліна стогне, але б’є — скло тріщить, відображення кричить: "Ти моя!" Чорнило тече, стає руками, хапає її ноги, рве сорочку.
Господиня вбігає: "Дівко, зупинися!" — але бачить лише Аліну, що б’є по підлозі, дзеркало ціле, відображення сміється: "Дай мені все." Аліна кидає його в піч — вогонь спалахує зеленим, відображення виє, її обличчя тане, але краса Аліни не повертається. Вона падає, шепоче: "Я була собою..." Степ гуде, господиня хреститься, дзеркало тріщить, але шепіт лишається.