Глава 11

Нагіні. Останній горокракс. Я знала, що наш фінальний бій з Відомо-Ким вже близько. Тепер, коли майже всі горокракси були знищені, ми наближалися до кінця. Але водночас із цим приходило і відчуття тривоги, що змішувалося з виснаженням після всіх цих років боротьби.

Дамблдор, як завжди, був поруч, спокійний і впевнений у тому, що ми на правильному шляху. Він ніколи не показував своєї втоми, навіть коли його рука, пошкоджена після знищення перстня, нагадувала про себе. Але я бачила, що з кожним горокраксом ми ставали все ближчими до перемоги, і водночас він ставав слабшим. Його сили зникали, і це турбувало мене більше, ніж будь-що інше.

Одного вечора ми сиділи в його кабінеті. Камін потріскував, кидаючи тіні на старі книги й сувої, що оточували нас. Він уважно слухав, як я описувала наші плани щодо Нагіні.

"Нам треба відділити її від Відомо-Кого," — сказала я, дивлячись на Дамблдора. "Це останній горокракс. Ми не можемо дозволити йому тримати її поруч, інакше наш план провалиться."

Дамблдор задумливо кивнув, його очі блищали в світлі вогню.

"Так, Гаррієт, ти права," — сказав він спокійно. "Але тобі потрібно бути обережною. Волдеморт відчуває, що його сила слабшає. Він стає дедалі непередбачуванішим і небезпечнішим."

Його голос звучав тихо, але в ньому було відчуття невідворотності. Я знала, що ми наближаємося до критичного моменту.

"Що ти зробиш, коли всі горокракси зникнуть?" — раптом запитав він, і в його голосі прозвучало більше цікавості, ніж зазвичай.

Я на мить замислилася. Що далі? Я завжди знала, що моя мета — знищити всі горокракси, але що буде після цього? Я ніколи не розмірковувала над тим, що буде, коли все завершиться.

"Я зупиню його," — відповіла я впевнено, хоча всередині мене щось тремтіло від цієї думки.

Дамблдор посміхнувся, його очі блищали мудрістю.

"Ти готова до цього більше, ніж будь-хто, Гаррієт. Але пам’ятай, що це не лише бій магічних сил. Це бій за твою душу. Волдеморт завжди намагатиметься знищити не лише тебе, а й твою віру в себе. Не дай йому цього зробити."

Коли ми з Роном і Герміоною обговорювали наші наступні кроки, я бачила, що вони теж відчували наближення кінця. Ми вже не були тими дітьми, що колись бігали коридорами Гоґвортсу, не маючи уявлення, що на нас чекає. Кожен з нас змінився.

Герміона стала ще більш впевненою і рішучою. Її інтелект і вміння швидко знаходити рішення рятували нас не один раз. Я бачила, як вона все більше віддається цій боротьбі, і водночас її почуття до Рона ставали дедалі сильнішими. Рон змінився найбільше — він виріс з того невпевненого підлітка, який боявся власної тіні. Тепер він був справжнім бійцем, готовим ризикувати своїм життям заради друзів і, звісно, Герміони.

Одного вечора, після того, як ми втекли з чергової сутички зі смертежерами, Рон підійшов до мене. Його обличчя було втомленим, але очі — рішучими.

"Гаррієт, ми з Герміоною… Ну, ти знаєш," — почав він трохи невпевнено, але я бачила, що йому потрібно було сказати це вголос. "Я хочу, щоб ти знала, що ми завжди будемо поруч, незалежно від того, що станеться далі."

Я кивнула, усміхнувшись.

"Я знаю, Роне. І я вдячна вам за це. Ми пройшли разом вже стільки всього…"

Він зітхнув, а потім додав:

"Ти завжди була для нас важлива. Для мене — як найкраща подруга. Ти сильніша за нас усіх, Гаррієт."

Його слова торкнулися мене глибше, ніж я могла очікувати. Я знала, що Рон і Герміона завжди були поруч, але чути це прямо з його вуст додало мені ще більше впевненості. Ми дійсно були командою, і ця боротьба була спільною для нас усіх.

І ось настав той момент, коли нам потрібно було зіткнутися з Волдемортом. Ми знали, що останній горокракс — це Нагіні, і нам потрібно було знайти спосіб відокремити її від свого господаря. План був небезпечним і ризикованим, але в нас не було вибору.

Ми знову зібралися всі разом — я, Рон, Герміона, Дамблдор. Було відчуття, що весь світ зараз обертається навколо цієї однієї події. Дамблдор, хоча й був слабший, ніж раніше, все ще залишався нашим лідером. Його мудрість і рішучість були непохитними.

"Ви всі знаєте, що робити," — сказав він нам напередодні битви. Його голос був тихим, але в ньому не було жодної краплі сумніву. "Це останній крок. Волдеморт знає, що його сила слабшає, і це робить його ще більш небезпечним. Але ви повинні вірити в себе. У нас немає іншого шляху."

Я зустріла його погляд і кивнула. Ми всі знали, що це буде найскладніший момент у нашій боротьбі.

Наступного дня ми зіткнулися з Волдемортом на полі бою. Усе було так, як я собі уявляла. Його сила була величезною, але тепер я знала, що це лише оболонка. Я знала, що його безсмертя вже не є абсолютним — горокракси були знищені, і його душа залишилася практично не захищеною.

"Ти не переможеш, Поттер!" — крикнув він, його голос пронизав повітря.

"Ти вже переможений," — відповіла я, піднявши чарівну паличку. "Твої горокракси знищені. І тепер ти не більше, ніж людина."

В його очах з'явився страх. Він не очікував, що я скажу це так упевнено. Він звик до страху, який випромінювали його вороги, але тепер його сили танули, а мої зростали.

Рон і Герміона билися поруч зі мною. Рон відвернув увагу Нагіні, Герміона використала магію, щоб відділити її від Волдеморта. Все відбувалося так швидко, що я навіть не встигла осмислити, що відбувається. Але коли ми нарешті знищили останній горокракс, я відчула, як величезний тягар впав з моїх плечей.

Тоді залишилося лише одне: зіткнутися з Волдемортом лицем до лиця.

"Тепер ти сам, Том Редл," — сказала я, вимовивши його справжнє ім'я. "Ти більше не можеш ховатися за своїми горокраксами."

Його обличчя перекосилося від гніву. Він кинув на мене останнє закляття, але я вже була готова. Наші палички зустрілися, і це була остання сутичка.

Я не пам'ятаю всіх деталей того, що сталося далі. Все було як у тумані, схоже на сон, де події розгортаються надто швидко і водночас надто повільно. Наші палички зустрілися, і магія, яка випромінювалася від нашого протистояння, була настільки потужною, що здавалося, ніби сам повітря навколо нас стало важким і густим.