Глава 6

Коли я піднялася зі стільця, оголошення "Грифіндор" ще луною звучало в моїй голові. Я зробила крок уперед, і оплески, що вибухнули в залі, здавалося, оглушили мене. Мені аплодували незнайомі люди, діти, які, на відміну від мене, не мали тягаря двох життів. Для них цей момент був частиною великої пригоди. Для мене ж — частиною пошуків себе.

Я попрямувала до столу Грифіндору, відчуваючи, як кожен крок тягне мене все ближче до нового життя. Діти в мантіях, що вже були членами цього гуртожитку, посміхалися, підбадьорливо плескали мене по спині, вітаючи в своїй спільноті. Я примусила себе посміхнутися у відповідь, хоча всередині мене все ще бурлили емоції. Що означало бути частиною цього світу? Чи зможу я нарешті віднайти ту рівновагу між тим, ким я була, і тим, ким ставала?

Я сіла поруч із Роном, який, посміхаючись від вуха до вуха, теж отримав своє місце в Грифіндорі. Він виглядав щиро щасливим, хоча я не могла сказати, що відчувала те саме. Поруч із нами сіли інші новачки, включно з Герміоною, яка теж приєдналася до нашого гуртожитку, хоча виглядала так, ніби знала це ще до оголошення. Вона сіла напроти мене, її погляд, як завжди, був зосереджений, і я відчула, що вона вже планує, як виграти всі можливі академічні досягнення.

Велика зала наповнилася голосами, сміхом і шумом. Їжа з'явилася на столах у вигляді різноманітних страв, які тільки можна було собі уявити, але мені не хотілося їсти. Я знала, що від сьогодні починається щось нове, і цей вечір був тільки початком шляху.

Поки всі захоплено їли й спілкувалися, я крадькома спостерігала за іншими столами. Всі ці обличчя були для мене новими, незнайомими, і кожне з них несло свою історію, свої страхи й надії. Але що мене турбувало найбільше — це почуття, що, хоч я і тут, серед них, я все ще залишаюся чужинкою. Я була Гаррієт Поттер, але в моєму серці жила жінка, яка багато років тому втратила себе. З кожним прожитим роком в цьому дитячому тілі я все більше розуміла, що не можу бути тим, ким була раніше. Але ким я стану тепер?

Мої роздуми раптово перервав голос професорки Макґонеґел, яка встала й оголосила, що вечеря завершена. Всі учні почали вставати, залишаючи свої місця, і я поспішила за іншими грифіндорцями, які вирушили до спальні. Ми піднімалися сходами, і велич замку відбивалася в кожному камені, у кожній арці. Він був древнім, живим, наповненим магією, яка була настільки сильною, що здавалося, вона пульсує в стінах.

Коли ми нарешті дісталися нашої вежі, перед нами відчинилися великі двері до Грифіндорської вітальні. Всередині було тепло й затишно. У каміні палахкотів вогонь, обігріваючи простору кімнату з м'якими диванами й кріслами. Червоні й золоті кольори гуртожитку створювали атмосферу, сповнену радості й привітності, але я все ще відчувала себе трохи відірваною від цього світу.

Мені показали, де наша спальня, і я піднялася разом із іншими дівчатами по вузьких сходах. Кімната була світлою, з великими ліжками, вкритими теплими ковдрами. Я сіла на край свого ліжка, дивлячись на власне відображення у вікні. Зараз все здавалося настільки спокійним і простим, але я знала, що попереду мене чекають випробування.

Коли всі вже почали вкладатися спати, я тихо сіла біля вікна, обережно розкриваючи листа, який раніше поклала в кишеню. Це був лист із Гоґвортсу, той, що все змінив. Тепер, перечитуючи його в тиші, я відчула, як у мені знову піднімається хвиля незрозумілих емоцій. Я була в цьому світі, в школі магії, але частина мене все ще не могла збагнути, як усе це стало можливим.

Глянувши на темне небо за вікном, я раптом зрозуміла: це не важливо. Не важливо, як я тут опинилася або ким я була колись. Важливо тільки те, ким я стану тепер. Гоґвортс давав мені шанс почати з чистого аркуша. І хоча я все ще мала в собі спогади й досвід дорослого життя, тепер я мала навчитися використовувати їх у цьому новому світі.

Я відклала листа й лягла в ліжко, відчуваючи, як тепло ковдри огортає мене. Вогонь у каміні тихо потріскував, і за кілька хвилин кімната поринула в тишу. Я заплющила очі, вперше за довгий час відчуваючи справжній спокій.

Наступного ранку я прокинулася раніше за інших. Світло світанку ледь пробивалося крізь важкі штори, і кімната була наповнена тихим диханням сплячих дівчат. Я на хвильку залишилася лежати в ліжку, вдивляючись у стелю, відчуваючи, як новий день важко накочує на мене. Що мене чекає? Як усе це впишеться в ту складну, заплутану історію, що тепер була моїм життям?

Зібравшись із силами, я обережно встала, щоб нікого не розбудити. Оглянула кімнату: велике вікно, кам’яні стіни, старі, але красиві меблі. Це був Гоґвортс — місце, яке мало б бути моїм новим домом. Але чи зможу я справді тут осісти? Чи зможу почати з чистого аркуша, не дивлячись назад?

Я підійшла до вікна й відчинила штори. На дворі світанок малював небо ніжно-рожевими й золотими відтінками. Світ поволі прокидався, а я стояла, дивлячись на нього, намагаючись впорядкувати свої думки. Мені хотілося залишити всі сумніви й страхи позаду, але це було важче, ніж я собі уявляла.

Потім я одяглася в нову шкільну форму — мантію Грифіндору. Вона була м’якою, трохи великоватою, але саме цей одяг означав, що я належу сюди. Належу до чогось більшого. Ще вчора я була дівчиною в тісній комірчині під сходами, яка приховувала своє минуле й відчувала себе чужою в світі, що її оточував. А сьогодні я стояла в Гоґвортсі, і в мене була нова мета.

Коли я спустилася у вітальню, вона була ще порожньою. Вогонь у каміні догоряв, залишаючи тільки легке тепло. Я підійшла ближче, сіла в крісло й на хвилину заплющила очі. Тиша цього місця заспокоювала. Тут, у цих стінах, я мала шанс бути іншою. Бути тим, ким завжди хотіла, навіть якщо досі не знала, хто це.

Думки почали крутитися навколо майбутніх уроків. Магія. Я мала навчитися не тільки контролювати ту силу, що пробудилася в мені, але й осягнути, як її застосовувати. Моє попереднє життя — те, яке я втратила, — було сповнене логіки й раціональних рішень. Але тут усе було іншим. Тут, у Гоґвортсі, мене оточувало незвідане. Я відчувала, що магія може стати моїм інструментом, але також і небезпекою, якщо я не знатиму, як її правильно використовувати.