Розділ 7

Паша

Мій автомобіль! Мій біленький автомобіль! Вибач! Через декілька днів ти скоріше за все будеш весь у вм’ятинах. Дівчина-біда нікого не жаліє.

Все через схеми Ані. Як я міг не встигнути забігти в бібліотеку, поки всі книги потрібні не розібрали?

Що робити з Софією? Я ніколи нікого не вчив. Це ж така відповідальність. Ставлю чотири колеса, що батько мене звинуватить, якщо його улюблена дівчинка завалить екзамен.

Кошмар! Останній тиждень – кошмар! Все моє життя, коли в ньому з’являються хоч якісь дівчата-біди, або надокучливі п’явки – кошмар!

Кладу блокнот з Софіїними халепами в бардачок. Сам не помітив, як захопився переліком невдач співжительки. Як тільки щось стається, одразу ж записую.

Де Тора носить? Покликав допомогти з машиною, послав у дім за водою, а вже десять хвилин чекаю. Мама затримала чи що? Вони з Софією влаштували генеральне прибирання. Це перший пункт в маминому списку : «Що вона хотіла б зробити з дочкою».  

- Ось і я! – Друг буквально влітає до гаража.

- Чому так довго? – забираю пляшку з водою і на заміну даю зубило*.

- Задивився.

На що там дивитися? Як моя мама розморожує холодильник? Чи знову хоче розкритикувати дизайн нашого дому? Ну нехай вибачає. У батьків своє бачення.

- У твоєї співжительки непогана фігурка. – продовжує друг.

 Як я одразу не здогадався? Софія ж одягнула свої коротенькі шорти та спортивний топ, який точно не для прибирання призначений. Зранку я й сам погляду відвести не міг. Але не так довго. І вже забув, а Віктор нагадав. Ще й руками в повітрі показав контури фігури.

- Так би й…

Так би й дав цьому збоченцю тим зубилом по зубах.

- В клубі задивляйся на дівчат скільки хочеш. – перебиваю, -  Я ж казав, не чіпати Софію. Ти добре знаєш мого тата. За це невинне мишеня нам обом голови повідривають.

- Добре, добре. Але зізнайся, в невинної мишки хороша фігурка.

- Згоден. І на зовнішність симпатична.

Про себе додаю, що ще усмішка мила, голос приємний, губи кольору персика(вчора помітив, коли вона їла цей фрукт навпроти мене).

Досить! Потрібно змінити тему. Запитую про змагання по скейтбордингу. Вони проходитимуть у нашому місті. Алекс ні дня не проводить без тренувань. Ми з Тором не беремо участь, але прийдемо підтримати друга.

Через годину закінчили з автомобілем і вирушили в наше кафе. Вирішив на прощання не заглядати на кухню. Мені й ранку вистачило, зі своєю бурхливою фантазією. А я ж лише хотів допомогу запропонувати. Але дівчина-біда звинуватила, що знову обзиваю незграбною. Та я й слова не сказав їй. Ох, ця дівчина кого завгодно з розуму зведе.

Алекс вже чекав за нашим улюбленим столиком. Близько до його кабінету та у вікні видно верхівку наших гірок для скейтбордингу.

- Чому Тимур розносить замовлення? – запитую, киваючи головою, баристі, в знак вітання. – Ти ж розповідав, що знайшов одну офіціантку.

- Сьогодні не її зміна, – одразу ж мені пояснили.

- Ти запитував, чи багато в нас планів на найближчий місяць? – пригадав Тор нашу останню розмову.

- Моїй боржниці потрібно скласти екзамен з водіння, а я... Самі знаєте. У мене з цим теж не дуже.

Знаємо ми, що все з водінням у нього все майже добре! Тільки лінь екзамен складати, от і не має прав.

- О, ні! Мені й одної учениці вистачить, - одразу знімаю свою кандидатуру. А то обидва на мені погляди затримали.

- Наш Паша облажався! – Тор, як завжди, хоче показати все в найгіршому світлі.

І понеслось! В мою історію додають тисячі хибних деталей, а мені тільки й залишається вставляти, де потрібно, що усе було не так. І навіщо він в кінці сказав, про Софіїну фігуру.

- Якщо дівчина-біда раптом буде не проти, то вона моя, – раптом видає Тор. Я ледь кавою не подавився.

- З якого дива, вона твоя?

- Ну якщо погодиться на одну ніч.

- Вона точно не погодиться, – я повністю впевнений у цьому.

Складно уявити, що їй сподобається Тор. Софії краще було б з правильним, серйозним хлопцем. З таким, як я. Але не зі мною. З кимось іншим.

- Але раптом…

 - Не буде ніякого раптом! – не стримую крик.

- Хлопці, заспокойтесь, - Алекс встряє. – Ви мені всіх клієнтів розлякаєте.

- Тут в основному скейтери, вони звикли до наших криків, - оглядаю столики. Христина – наймолодша з нас, сидить з братом і навіть не дивиться на нас. І все. Кого ми тут розлякати можемо?

Але все одно вирішую трохи заспокоїтись. Чого це я так завівся?

Прошу змінити тему. Ще трохи говоримо про всяке і прощаємось. Алексу треба домовитись про стажування ще одного офіціанта. У Віктора на сьогодні побачення заплановано. А я вільний, можна трохи потренуватись на гірках.

Христина через декілька хвилин теж біжить зі скейтом, махаючи мені.

- Давно тебе не бачила, - замість вітання каже.

- Було багато замовлень.

Так і катаємося удвох базікаючи. Вона мені про нудні уроки в школі розповідає, про двох старших братів, які вічно дістають. А я жаліюсь на п’явку і дівчину-біду.

 З Христею легко. Вона не закохана в мене, як Анька, і не шукає можливості зблизитись. Я на шість років старший. Їй би в голову не прийшло, під таким кутом мене розглядати. Вона в нашій команді вже давно. Єдина дівчина. Ніхто не сміє її ображати, і одночасно кожен стане за неї горою. Хоча вона сама відсіч зможе дати. Ми часто жаліємо її майбутнього хлопця. І хочеться дізнатись хто ж зможе приборкати Христин дикий характер.

Повна протилежність Софії. Ту, хто захоче під контроль візьме. Мишеня не зможе дати відсіч. Маленьке і беззахисне. Скільки слухав про неї від батьків, завжди розгублюється і хоче втекти до своєї кімнати. А коли щось стається не в дома, теж просить скоріше піти. Дуже, дуже боїться засудження. Але мені все одно. Має бути все одно. І взагалі, що вона знову робить у моїй голові? Нехай зникає, мені вдома вистачає її халеп.