6.

    Ліда з трепетом у серці увійшла до маленького кафе, де завжди любила зустрічатися з Андроном. Це був їх невеликий ритуал. Сьогодні атмосфера була особливою — світло від ламп створювало затишну ауру, а запах свіжозвареної кави наповнював повітря. Вона сподівалася, що зможе поділитися з другом новинами, які гріли її душу. Андрон сидів за столиком біля вікна, розглядаючи вулицю, де вечірнє сонце малювало золотисті відтінки на асфальті. Він помітив Ліду, коли вона наблизилася, і привітав її усмішкою, хоч його очі все ще видавали певну недовіру. 

— Привіт! — Ліда сіла навпроти, намагаючись приховати своє хвилювання. 

— У мене є новини. 

— Привіт, — відповів Андрон, піднявши брови. 

— Щось серйозне? Ліда не могла стримати усмішку. Вона відчувала, як її серце б’ється швидше, згадуючи про недавню розмову з Марком. 

— Так, — почала вона. 

— Я зустрілась з Марком, і він... він сказав, що хоче бути разом. Ми говорили про наші почуття, і він сказав, що бачить у нас щось більше. Андрон злегка насупився, його вираз обличчя змінився. Він спостерігав за Лідою, наче намагався зрозуміти, чи це просто мрії, чи реальність. Навіть кулаки злегка стиснув. 

— Лідо, ти впевнена? — запитав він, намагаючись звучати м’яко. 

— Я знаю, що ти давно мріяла про це, але чи дійсно Марк той, хто зможе зробити тебе щасливою? Ліда відчула, як її надії ставлять під сумнів. Вона не хотіла, щоб Андрон думав, що вона приймає це легковажно. 

— Я знаю, що він не ідеальний, — відповіла вона, намагаючись зберегти спокій. 

— Але я відчуваю, що між нами є щось особливе. Він розуміє мене, підтримує. Я ніколи не була такою щасливою. Андрон важко зітхнув, відводячи погляд на вулицю. Він завжди вважав, що Ліда заслуговує на краще. Його інстинкт захисника спонукав його до сумнівів. А також дещо інше. 

— Але ти ж знаєш, що стосунки — це не просто емоції? — сказав він нарешті. 

— Це ще й довіра, і підтримка в складні часи. Чи готовий Марк на це? Ліда зрозуміла, що Андрон турбується про неї. Вона злегка всміхнулася, відчуваючи, як теплі спогади про Марка наповнюють її серце. 

— Я сподіваюся, що так. Він вже пройшов через деякі труднощі, і я теж. Ми обоє знаємо, що стосунки потребують зусиль. Я хочу спробувати, Андрон..... 

Андрон, хоч і залишався скептичним, не міг не відчути щирість у її словах. Він знав, що Ліда завжди була рішучою, коли ставила перед собою мету. І хоча його серце підказувало йому бути обережним, він не міг не підтримати її. Він посміхнувся й колишня безтурботність з'явилися на його обличчі. 

— Добре, — сказав він, намагаючись усміхнутися. 

— Якщо ти в це віриш, я підтримаю тебе. Але будь обережною, Лідо. Не забувай про себе. Ліда кивнула, вдячна за його підтримку. Вона знала, що шлях до щастя не буде легким, але з Марком поруч вона відчувала, що готова до нових викликів. Навіть попри слова Андрона. Наступні дні пройшли в передчутті. Ліда не могла дочекатися, коли знову зустрінеться з Марком. Вона думала про те, як поділитися з ним усім, що відчувала. Вечірні прогулянки, спільні обіди, прості розмови — все це створювало у неї відчуття легкості та радості. 

Ввечері, коли зорі почали з’являтися на небі, Ліда вирушила до парку, де вони зустрічалися вперше. Вона сподівалася, що зможе поговорити з Марком про їхні стосунки більш серйозно. Вони вже не раз ходили на побачення й Марк навіть запросив одного разу її до себе додому. Це ж могло вважатися серйозним ставленням? Занепокоєння і радість перепліталися в її серці, коли вона побачила його, що сидить на лавці, зосереджено дивлячись у книжку. 

— Привіт! — Ліда підійшла ближче, її голос звучав ніжно. Марк підняв голову, і його обличчя розцвіло усмішкою. Він закрив книжку і встав, щоб обійняти її. 

— Привіт! Я так радий тебе бачити, — сказав він, поглядаючи на неї з теплом. 

— Як ти? — Добре, — відповіла Ліда, намагаючись зібратися з думками. 

— Я б хотіла поговорити про нас. Марк, почувши серйозний тон у її голосі, сів знову на лавку і жестом запросив її приєднатися. Ліда сіла поруч, її серце билося швидше. 

— Я знаю, що ми тільки починаємо наше знайомство, але… — вона зробила паузу, обираючи слова. 

— Я почуваюся з тобою дуже комфортно. Мені здається, що між нами є щось особливе. Марк уважно слухав, а потім кивнув. 

— Я відчуваю те ж саме, Лідо. Ти — дуже важлива людина для мене. І мені хочеться, щоб ми продовжували знайомитися, але я також хочу, щоб ми були чесними один з одним. Ліда відчула полегшення, але також і тривогу. Вона знала, що довіра — це ключ до будь-яких стосунків, і їй було важливо розуміти, на чому вони стоять. 

— Я хочу, щоб ми були чесними, — підтвердила вона. — І готова працювати над нашими стосунками, але я також хочу знати, чи ти готовий до цього. Марк замислився, а потім сказав: 

— Я пережив непрості часи, Лідо. Я не хочу, щоб ти відчувала тягар моїх проблем, але я також не можу обіцяти, що все буде ідеально. Але готовий спробувати, та потрібно бути реалістами. 

Ліда кивнула. Вона знала, що ідеальних стосунків не існує, але бажання працювати над ними — це вже великий крок уперед. 

— Я готова до цього, — сказала вона, відчуваючи, як щастя заповнює її серце.