5.

   Андрон прокинувся від м'якого світла, що струмувало крізь тонкі штори. Його очі, хоч і важкі, поволі звикали до ранкового сяйва. Він перевів погляд на годинник — стрілки показували десяту. «Чорт, знову проспав», — пронеслося в голові. Але коли він спробував підвестися, відчув, що щось або хтось заважає йому. Андрон озирнувся по сторонах. Де він? Тільки тепер він помітив, що поруч, на м'яких подушках, лежить незнайома дівчина. Її довге волосся розсипалося по ліжку, а на обличчі грала легка усмішка, немов вона ще була в полоні снів. Андрон відчував, як серце б'ється швидше — він не пам'ятав, як опинився тут, у цій квартирі, з цією красунею. Вона була схожа на одну з моделей, яких він бачив на обкладинках глянцевих журналів: шкіра ідеально гладка, губи пухкі, а вії густі, немов фарбовані. Андрон тихенько піднявся на лікоть, намагаючись не розбудити її, і почав згадувати, як пройшла їхня ніч. Якась вечірка, кілька келихів вина, сміх, танці... 

А далі — лише розмиті спогади. Вона злегка посунулася, і Андрон відчув її дихання. Це було так близько, що він не міг не зауважити, як аромат її парфумів заповнює простір навколо. В його голові спалахнула думка: «Може, це той самий випадок, коли з'являється шанс дізнатися про себе щось нове?» Але водночас його охопило відчуття тривоги. Що, як вона прокинеться і запитає, хто він? Чи згадає, як вони опинилися разом? Він не хотів, щоб цей момент перетворився на незручну ситуацію. Андрон, намагаючись бути якомога обережнішим, дістав телефон і почав переглядати свої повідомлення. Нічого важливого — лише кілька запитів від друзів про плани на сьогодні. Й одне від Ліди. Яке він перегляне потім. 

Він знову глянув на дівчину, яка ще спала, і раптом усвідомив, що хоче дізнатися про неї більше. Хто вона? Чим займається? Яка її історія? Раптом, дівчина зітхнула і відкрила очі. Першим, що вона побачила, був Андрон, що злегка усміхався. В її очах промайнуло здивування, а потім і усмішка. 

— Привіт, — сказала вона, все ще розгублено. 

— Ти… ти хто? 

— Андрон, — представився він, намагаючись виглядати невимушено. 

— А ти? — Маша, — відповіла вона, сідаючи на ліжку і поправляючи волосся. — Здається, ми мали досить веселу ніч. Андрон розсміявся, намагаючись зняти напругу. 

— Так, це точно. Але я не зовсім пам'ятаю, як ми сюди потрапили. Маша злегка засміялася, її сміх був легким і мелодійним. 

— Мабуть, текіла зробила свою справу. Але мені подобається, що ми тут. Вони обидва знизили плечима, розуміючи, що життя іноді підкидає несподівані моменти, які варто зустрічати з усмішкою. 

— Що ти плануєш робити далі? — запитала вона, граючи пальцями з краєм простирадла. Й виставляючи напоказ свої великі груди. Приємне видовище. Андрон задумався, адже це питання відразу ж призвело до нового почуття — цікавості. Можливо, ця випадкова зустріч стане початком чогось більшого, ніж проста ніч. Він відчув, як у його серці зароджується надія. 

— Я поки не знаю, — відповів Андрон, намагаючись зібрати думки. 

— Можливо, прогуляюся містом, подивлюся, що з’явилося нового. 

— Це звучить цікаво, — сказала Маша, її очі засяяли. — Я б із задоволенням приєдналася до тебе. Можливо, ми знайдемо якусь кав’ярню, де подадуть найсмачнішу каву.

 Андрон відчув, як його серце б’ється швидше. Він не очікував, що дівчина захоче провести з ним час, адже це могло бути просто випадковим епізодом у їхньому житті. — Чому б і ні? — відповів він, усміхаючись. 

— Але спершу потрібно привести себе до ладу. Маша сміялася, встаючи з ліжка. Вона виглядала так природно, ніби не звертала уваги на те, що їхня зустріч є чимось незвичайним. 

— Я теж потребую невеличкого перетворення, — сказала вона, підходячи до дзеркала. — Піду хоча б трохи освіжитися. 

Андрон вирішив, що це чудова можливість познайомитися з нею ближче. Він спостерігав, як вона поправляє волосся, а її відображення в дзеркалі вказувало на легкість і невимушеність. Вона була не лише красивою, а й такою жвавою. А фігура наче в Венери Мілоської. 

— Чим ти займаєшся, Маша? — запитав він, щоб підтримати розмову. 

— Я працюю в рекламному агентстві. Займаюся створенням концепцій для кампаній. А ти? Чим живеш? 

— Я працюю з батьком у будівельній компанії, — відповів Андрон, відчуваючи, як його професія звучить дещо нудно в порівнянні з її творчою роботою. — Переважно займаюся розробкою житлових проєктів.

 — Це цікаво! — сказала вона, повертаючись до нього з усмішкою. — Вважаю, що ваша робота — це мистецтво в іншій формі. 

Андрон почув, як її слова підбадьорили його. Він не часто отримував компліменти, і це дало йому змогу відчути себе впевненіше. 

— Дякую, — відповів він. — І, можливо, ми колись зможемо знайти спосіб поєднати наші сфери. 

Маша засміялася знову, і це було настільки приємно, що він не хотів, щоб цей момент закінчувався. 

— Це звучить як план! Але спершу знайдімо ту каву, про яку говорили. 

Вони обидва одягнулися і вийшли з квартири. Андрон відчував, як тривога відступає, поступаючи місцем новому почуттю — бажанню дізнатися більше про цю загадкову дівчину. 

Їхня зустріч надихала, і він зрозумів, що, можливо, цей ранок стане початком чогось нового. Коли вони йшли вулицею, сонце світило яскраво, а місто наповнювалося звуками життя. Андрон з Машею говорили про все на світі, сміялися й насолоджувалися моментом, що, здавалося, триває вічно. Але Андрон не бажав, щоб їхні стосунки переростали у щось більше. Бо взагалі не хотів ніяких стосунків. Якщо щось, то він знову вдасться до допомоги Ліди. Бо так було завжди. Це єдина стабільність у його житті.