4.

    Ліда сиділа на лекції з історії мистецтв, однак її думки були далеко від стародавніх скульптур і живопису. Вона невпинно крутила в руках новий зошит, на обкладинці якого був зображений великий червоний квадрат — символ її емоційного хаосу. Поряд з нею, за столом, сиділа Катя, яка уважно стежила за викладачем, час від часу кидаючи на Ліду зацікавлені погляди. 

— Ти чому така відсторонена? — запитала Катя, коли лектор нарешті зробив паузу. 

— Знову про того хлопця думаєш? Ліда відволіклася від своїх думок і, злегка усміхнувшись, відповіла: 

— Так, справді. Я познайомилася з ним учора ввечері. Його звати Марк. 

— Марк? — перехопила Катя, злегка підвівшись на стільці. 

— Розповідай детальніше! Ліда знову відвела погляд на стіну, де висіла карта Європи. Вона згадала, як він сміявся, його теплий голос і те, як він дивився на неї, немов у них була якась таємниця, про яку знали тільки вони. 

— Він, знаєш, такий… — почала Ліда, намагаючись впорядкувати свої думки. 

— Високий, з темним волоссям. І ці очі… Вони, як два океани, що можуть вмістити в собі всі таємниці світу. 

— Ого, звучить поетично. І де ви познайомилися? — продовжувала допитуватися Катя. 

— У ресторані. Я спочатку навіть не звернула на нього уваги, думала, що він просто один з гостей. Але потім… він врятував мені життя. Уявляєш? 

Катя з захопленням підняла брови: 

— А ви вже обмінялися номерами? 

Ліда кивнула, розчервонівшись. 

— Так, він попросив мій номер, і я… я не змогла відмовити. Ми домовилися зустрітися на вихідних. 

— О, це вже серйозно! — з захопленням прошепотіла Катя. 

— Ти що, закохалася?

 Ліда не знала, що відповісти. Вона просто усміхнулася, відчуваючи, як серце б’ється швидше. 

— Не знаю, може, поки що це просто цікавість. Але мені здається, що між нами є щось особливе. 

— Ну, це вже щось! Тобі потрібно більше розповісти про нього. Я хочу знати все до найменших деталей! — Катя захоплено терла долоні, немов готуючи плани для майбутньої інтриги. 

Ліда тільки усміхнулася у відповідь, відчуваючи, як її переповнює радість і тривога водночас. Вона знала, що ці кілька днів до зустрічі пройдуть, як вічність, але їй не було страшно. Ні, вона була готова до нових відчуттів, до невідомого, і це було найважливіше. Ліда намагалася зосередитися на лекції, але думки про Марка не покидали її. Вона уявляла, як вони гуляють разом, сміються, діляться думками про мистецтво та життя. Це здавалося таким реальним, що серце билося в такт її мріям. Він такий класний. Ще й лікар. А який красень. 

— Ти чула про новий артфестиваль, який проходитиме в суботу? — запитала Катя, перервавши її роздуми. 

— Можливо, вам варто сходити разом? Ліда миттєво засяяла. Це була чудова ідея! Вона уявила, як вони гуляють між виставками, обговорюють картини та скульптури, сміються і фліртуючи один з одним. 

— Так, це було б чудово! Я спробую запропонувати йому, — відповіла вона, відчуваючи, як всередині неї розквітає надія. Лекція продовжувалася, але Ліда вже не могла зосередитися. В її голові крутилися образи Марка, його усмішка, його голос. Вона мріяла про те, як він буде дивитися на неї, як говоритиме про свої захоплення. Чи знайдуть вони спільні інтереси? 

Коли лекція закінчилася, Ліда вийшла з аудиторії разом з Катею. Вони рушили до кафе, де, зазвичай, студенти збиралися на каву та обговорення уроків. 

— Ти впевнена, що хочеш запросити його на фестиваль? — запитала Катя, коли вони сіли за столик. — А якщо він не зацікавлений у мистецтві? 

— Я думаю, він може бути відкритим до цього, — відповіла Ліда, намагаючись заспокоїти себе. 

— Адже деякі лікарі  цікавляться культурою. 

Катя загадково усміхнулася: 

— Тоді чому б не спробувати? Якщо він дійсно тобі подобається, то не варто боятися. Ліда кивнула. Справді, чому б не ризикнути? Вона витягнула телефон і почала писати повідомлення Марку. Слова, які вона хотіла написати, не піддавалися формулюванням, але вона спробувала: 

«Привіт, Марку! Як ти? Я тут дізналася про артфестиваль, який проходитиме в суботу. Може, підемо разом?» 

Вона натиснула «відправити» з серцем, що б’ється в очікуванні. Дівчина з нетерпінням чекала на відповідь, її думки знову занурилися в мрії про те, як проходить фестиваль. Вона уявляла, як вони стоять поруч, обговорюють улюблені картини, насолоджуються музикою та атмосферою. Вона навіть подумала, що, можливо, саме в цей момент між ними виникне щось більше, ніж просто дружба. Якою ж наївною вона була. Кілька хвилин здавалося, що час зупинився. Катя спостерігала за Лідою з усмішкою, відчуваючи, як її подруга переживає цю напружену мить. 

— Не переживай, — сказала вона, намагаючись підбадьорити Ліду. 

— Якщо він тобі дійсно подобається, то все буде добре. Ліда кивнула, але її серце все ще билося швидше, ніж зазвичай. Раптом телефон заблимав. Вона миттєво підхопила його, і її обличчя засяяло, коли побачила ім'я Олега на екрані. 

«Привіт, Лідо! Я чув про цей фестиваль, і це звучить цікаво. Звісно, сходимо разом!»