3.

     Андрон, який працював керівником будівельної компанії «Буд Проєкт», увійшов до свого офісу. Тепле світло ранкового сонця пробивалося крізь великі вікна, заливаючи приміщення золотистим відтінком. Андрон завжди вірив, що ранішнє сонце приносить нові можливості, і сьогодні не було винятком.
Він умився, освіжився кавою з термоса і сів за свій стіл, де вже чекав на нього список завдань. Серед документів лежали плани нового житлового комплексу, які він разом із командою розробляв останні кілька тижнів. У голові Андрона крутилися ідеї, як зробити цей проєкт не тільки успішним, але й винятковий.
На годиннику була дев'ята ранку, і Андрон вирішив, що настав час зібрати команду. Він піднявся з-за столу і попрямував до конференц-залу. На його обличчі з'явилася впевнена усмішка, адже він знав, що зможе надихнути своїх колег.
— Добрий ранок, колеги! — привітався Андрон, коли всі зібралися. Його голос лунав впевнено й енергійно. 

— Сьогодні ми розпочинаємо важливий  етап нашого проєкту. Я хочу, щоб кожен з вас зрозумів, що від нашої роботи залежить не лише успіх компанії, але й комфорт людей, які будуть жити в цих квартирах.
Він поглянув на презентацію, яка світилася на екрані. На ньому були зображені не лише плани будинків, а й малюнки ідей для внутрішнього оздоблення. 
— Ми повинні зробити це місце не просто будинком, а справжнім домом для людей. Обговорімо деталі, — продовжив чоловік.
Андрон почав ставити запитання, заохочуючи своїх співробітників ділитися думками. Його відкритість і енергія заряджали атмосферу в кімнаті. Кожен з працівників почувався важливим і почутим, і це було те, що Андрон завжди прагнув створити у своїй команді.
Після кількох хвилин жвавих обговорень, він звернувся до свого головного архітектора, Олени:
— Олено, я знаю, що ти маєш чудові ідеї щодо фасаду. Розкажи нам про них.
Олена, яка раніше була скромною і нерішучою, тепер з радістю ділилася своїми думками. Андрон уважно слухав, кивнувши головою на підтвердження. Він відчував, як її ентузіазм підхоплює інших, і це лише підсилювало його бажання реалізувати цей проєкт.
Коли засідання закінчилося, Андрон вийшов з конференц-залу з відчуттям задоволення. Він знав, що команда готова до нових викликів. 
— Треба ще  запитати Ірину про її бачення нашого проєкту. Вона теж хороший спеціаліст, — подумав він. 
Раптом у двері  кабінету постукали. Це була Лєра, його права рука і, як він давно відчув, жінка, яка до нього була не байдужа. Вона завжди була поруч, підтримуючи його в найважчі часи.
— Андрон, ти готовий до зустрічі з інвесторами? — запитала вона, заходячи в кабінет.
— Так, звичайно. Я просто обмірковую наші плани. — Він поглянув на неї, відчуваючи, як серце знову прискорює пульсацію. — Леро, ти завжди знаєш, як підтримати мене. Я справді ціную твою допомогу.
— Це ж моя робота, — усміхнулася вона. — І я вірю в наш проєкт. Він може стати справжнім успіхом.
— Дуже сподіваюся на це. Зроби каву та бутерброди. А також замов столик у ресторані на дев'ятнадцяту.
— Гаразд. Буде зроблено, — відповіла Лєра й швидко вийшла з кабінету.
Сьогодні на нього чекала зустріч з батьками. Кожного четверга раз на місяць вони з Лідою вдавали щасливу пару перед батьками. Ну й звісно на всі сімейні свята. У інший час вони з Лідою робили все що хотіли. Саме тому Андрон не хотів одружуватися. Дружина у нього вже є, а кохання? Андрон не вірив у те кохання. Бо через нього було стільки розбитих сердець.
Чоловік зітхнув й знову занурився у роботу.

 

    Андрон та Ліда вирушили до ресторану "Золотий палац". 
  Цього вечора Ліда, одягнена у легку блузку з квітковим принтом та бежеву спідницю, відчувала легке хвилювання. Вона любила своїх свекрів, але усвідомлення, що  вони знову обговорюватимуть своє сімейне життя, завжди викликало в неї тривогу. Андрон, помітивши її занепокоєння, обережно взяв її за руку.
— Не переживай, — прошепотів він, — це всього лише вечеря. Ми ж знаємо, що мама завжди захоплюється твоїми пирогами.
Ліда усміхнулася, але її руки трохи тремтіли від хвилювання. Вони зайшли в ресторан, і тепле світло створювало атмосферу затишку. Батьки Андрона вже чекали їх за столом, і, побачивши їх, жінка з радістю підняла руку.
— О, нарешті! Ми вже думали, що ви заблукали, — вигукнула мама Андрона, обіймаючи невістку. — Як ти, дорога?
— Все добре, дякую, Ангеліно  Вікторівно, — відповіла Ліда, намагаючись приховати своє хвилювання.
Тато Андрона — Максим Іванович, усміхнувся і потиснув руку синові.
— Як справи на роботі, сину? Не забувай, що у нас завжди є порада, якщо потрібно, — пожартував Максим Іванович.
   Вони сіли за стіл, і вечір почався. Розмова текла легко, а страви на столі з’являлися один за одним. Мама Андрона розповідала про нові рецепти, які вона спробувала, а тато жартував про свої молодіжні пригоди.
— Андрон, ти ж знаєш, що сімейні цінності дуже важливі, — раптом сказала, Ангеліна Вікторівна, з легким докором у голосі. — Я сподіваюсь, ви не забули про це?
Ліда  відчула, як її обличчя почервоніло. Вона кинула погляд на Андрона, який, здавалося, також трохи був збентежений. Але він швидко зібрався.
— Ти на що натякаєш мамо?
— Я кажу прямим текстом: вам час завести дитину. Ви вже два роки разом і нічого. Це дивно. 
Ліда мало не вдавилася креветкою, яку їла у цей момент. Андрон відчув як йому важко дихати й почав поправляти краватку. 
— Тут так спекотно. Не помічаєте? — поцікавився Андрон.
— Води... води, — благала Ліда.
— Так водичка б нам не завадила, — промовив Андрон.
— Синку, дай дружині води. Не бачиш вона вдавилася. Їй погано, — крикнув Максим Іванович.
Андрон подивився на Ліду. Вона була майже синя. Чоловік хотів допомогти їй, але не встиг. 
Інший невідомий чоловік у сірому костюмі став позаду Ліди, обійняв її  за талію, підтягуючи її до себе.Чоловік спробував зосередитися, зробив кілька рішучих ударів по спині Ліди. Раз, два, три...
Ліда раптово закашляла, з її рота вирвався шматок креветки. Вона почала дихати.
— Ви справжній герой! Як ви це зробили? — спитала Ліда важко дихаючи.
—  Це просто частина моєї роботи. Головне, що все закінчилося добре. Я лікар, — відповів чоловік й посміхнувся наче плейбой. Вперше в житті Андрон відчув серйозну конкуренцію.
    
    Шановні читачі діліться своїми думками стосовно розділу. Для мене це дуже важливо ♥️