Доторкнутися до зірок. Оповідання

***

Секретна лабораторія "Космос на долоні"

Затишний офіс на останньому поверсі хмарочоса на двадцять чотири поверхи спорожнів за лічені хвилини. Кому хочеться зустрічати Новий рік на роботі? Нехай навіть надцікавій та надсекретній, як моя? Правильно – нікому. Цієї чарівної ночі всі поспішають додому, до своїх рідних і близьких. А мені поспішати нема до кого, от і погодилася на нічне чергування у Новорічну ніч. За нього обіцяли подвійний оклад, а гроші зайвими ніколи не бувають. Та й нудно мені на самоті. У нашому офісі цікавіше.

Офіс підморгував мені різнобарвними вогниками, розвішаними на стінах і на віконці, в кутку стояла пухнаста жива сосна, наповнюючи повітря лісовим ароматом та чаклунством. На столі біля свого ноутбука я влаштувала тарілочку з мандаринками. Здається все. Без новорічних шоу по телевізору я якось обійдуся – наші дослідження в сто разів крутіші та цікавіші!

– Сніжок, – ласкаво назвав мене Олексій, наш директор. Я повернулася до нього в півоберта, уважно слухаючи, – нехай у Новому році всі твої мрії здійсняться! – весело промовив він.

– Дякую, і твої теж, – посміхнулася йому у відповідь.

– Спасибі, – посміхнувся він, підійшов ближче та цмокнув у щічку. – Не сумуй та уважно стеж за моніторами.

Я лише кивнула у відповідь. Він мені ще раз усміхнувся й зник за дверима. Незважаючи на таку високу посаду, Олексій був старший за мене від сили років на п'ять. Ця лабораторія була надбанням його батька. Багато розробок належали саме йому, а Олексій просто підхопив його починання. Втім, молодою була і вся наша команда, яка займається дослідженнями Космосу, пошуком придатних для життя планет та налагодженням міжгалактичних зв'язків.

Ми з Льошею були добрими друзями і часто затримувалися після роботи, щоб випити філіжанку кави в найближчому кафе та просто поспілкуватися. Він завжди підтримував, міг порадити та допомогти у скрутній ситуації. Він замінив мені старшого брата, якого я завжди мріяла мати.

Я – молода аспірантка, двадцяти семи років від народження, Сніжана Зоріна, фахівець із космічних зв'язків та налагодження відносин між різними расами у Всесвіті. Це нова професія, можна навіть сказати дуже рідка та надсекретна, майже недоступна та опанувати її можна у єдиному місці на Землі, теж, зрозуміло, дуже секретному. Як я туди потрапила – це окрема історія. Збіг обставин та трошки вдачі.

А зроблено все це, щоб уникнути витоку інформації в народні маси, паніки серед населення, яке в нашому двадцять першому столітті просто не готове до зустрічі з інопланетянами, хоча зорельоти НАСА та інших космічних організацій вже штурмують простори Космосу та нашої Галактики.

Ви все ще не вірите, що життя за межами планети Земля існує? А дуже навіть дарма. Існує. Є сотні тисяч світів, населених як розумними доброзичливими істотами, так і зовсім недружними расами, які відразу заносяться до Чорного списку Галактик, щоб уникнути зіткнення з ними. Нехай живуть на здоров'я, нікому не заважаючи.

Я була знайома з народами кількох планет та навіть підтримувала контакти із деякими з них. Серед них були люди та ельфи, вампіри та перевертні, роботи та дракони, маги, та багато кого іще. Усіх рас одразу не перерахувати. Для нашого спілкування програмістами вищого рівня була створена Міжгалактична мережа із забавною кодовою назвою "Павутинка", всередині якої утворено Міжгалактичний форум "Зоряне Небо", де міг зареєструватися та спілкуватися будь-який користувач мережі "Павутинка". Єдине, що ця мережа налаштована була лише на тих зірках і планетах, де вже побували наші зорельоти. Більшість знайдених на картах і радарах зірок та планет, населених розумними расами все ще залишалася без засобу зв'язку з нами. Але ми працювали над цим.

Я відірвала погляд від монітора, де й був відкритий цей форум. Нічого цікавого там зараз не відбувалося, в мережі користувачів було небагато, а чат на головній сторінці взагалі висів порожній. Пройшлась кімнатою, переконалася, що монітори інших співробітників не показують нічого незвичайного. Мерехтливі зірки на темному небі, біло-жовті супутники, комети, парочка астероїдів та орбітальні станції. Нічого нового. Нічого цікавого.

Я підійшла до основного монітора, що транслює сигнал із телескопів, встановлених на даху будівлі. Величезний екран – три на п'ять метрів – на всю стіну, показував небо над нашими головами, що раз у раз спалахує феєрверками. Яскраво світив місяць. Я підійшла до єдиного вікна нашої лабораторії і вмостилася на підвіконня. Внизу поспішали по своїх справах машини й пішоходи, долинали веселі крики та сміх хлопців, що напідпитку співали пісні. Свято починалося. Місто цього дня навіть не думало засинати.

Посипався з неба сніг. Кружляють у повільному танці сніжинки, опускаючись на землю, на дахи будинків і машин, осідаючи на куртках та шапках. Чарівно. Красиво. Ніколи не перестану дивуватися зимовому чаклунству. Незважаючи на морози, ця пора року чудова, весела, чудова!

Тринькнув ноутбук, сповіщаючи про вхідне повідомлення. Я поспішила до нього.

Спливаюче вікно форуму блимало на екрані: "Нове особисте повідомлення".

– Privіt. E zv’yazok? Perevirka, – було у повідомленні, написаному транслітерацією міжгалактичної мови від нового користувача під ніком Romashk@, зареєстрованого п'ять хвилин тому. Перш ніж відповісти, я відкрила інформацію у його профілі. Це перше, що я мала зробити за посадовою інструкцією. Це перше і найголовніше правило безпеки. Ми особисто перевіряли всіх користувачів. Він сумлінно заповнив усі поля. А як же інакше – система нізащо його не пропустила б і не схвалила реєстрації.