2. Лукʼян. В риму омлету з сіданням на коліна в нас є....

за годину до зустрічі

— ….і навіть тут ти налажав, запізнився, — батько продовжував буравити мене невдоволеним поглядом. Ну, я до цього звик. Мати померла при пологах і інколи мені здавалось, що батько ненавидить мене за те, що я народився. 

— Я ще встигаю на ту довбану вечірку, — нахмурився я. — Хоча й не розумію, нащо витрачати на це час. 

 — Тобі треба знайти собі дівчину з хорошої сім’ї, зі зв’язками, з приданим хорошим, — став пояснювати батько. — А там якраз буде купа дебютанток. 

— Боже, ми ніби живемо в якомусь середньовіччі, — я закотив очі. — Зараз для знайомств клуби є, бари. А не "бали дебютанток". 

 — У барах порядні дівчата не сидять, лише якісь пройдисвітки, які хочуть упіймати багатого мужика, — сказав батько, насупивши брови. — Можеш ходити куди хочеш, авжеж. Головне, щоб журналісти не впіймали тебе з якоюсь дівчиною легкоїх поведінки. А взагалі тобі треба мати серйозні стосунки, це не обговорюється.

Я закотив очі. Пофіг. Сходити на вечірку я сходжу, але ж ніхто не змусить мене одружитися з якоюсь там "дебютанткою". 

Кивнув, бо знав, що з батьком так швидше. Та й поїхав на вечірку. Планував побути там годинку для галочки, а потім поїхати до якогось нормального місця…

***

Коли в мене врізалось те дівчисько і розлило на мене щось ядучо-червоне, я не встиг одразу зреагувати. 

Вона була якась навіжена, бо сіла навпочіпки прямо перед моїми штанями і почала агресивно їх терти. А після "Вибачте" і "Я не хотіла", видала взагалі дичину:

 — Треба терміново зняти ці штани… 

В цей момент я почув клацання фотоапаратів. Тільки зараз помітив, що навколо нас були зацікавлені люди. І у деяких з них були телефони. 

Я одразу уявив, як це все виглядає зі сторони. 

— Без коментарів, — сказав, щойно прийшов в себе. Схопив цю навіжену за запʼясток і потягнув до коридору.

Клята двійка людей з камерами на мобільних кинулись за нами. 

Але врешті-решт я завернув в якісь черговий коридор, відчинив перші-ліпші двері і закрив їх за нами. Тільки тут зрозумів, що ми опинились в якомусь туалеті, але виходити було пізно, бо якщо вийдемо, ті одразу нас помітять. 

Дівчисько хотіло щось сказати, але я встиг прикласти долоню їй до рота. Вона щось пробурмотіла мені в руку, кроки і галас за дверима нарешті віддалились. Я вже хотів-було розслабитись, як раптом відчув болючий укус за руку.

— Бляха, ти навіжена! — я відсахнувся від неї. 

 — Ти мене викрав!  — вигукнула вона. 

— О так, я тебе викрав в… — я озирнувся. — В туалет! Дуже далеко і страшно!

 — Може ти маніяк, — вона потирала зап’ясток. — І хочеш позбавити мене невинності!  

— Каже дівчина, яка щойно стояла на колінах перед моїм пахом і терла його привселюдно, — хмикнув я. 

 — Тож я пляму відтирала, — вона хмикнула. — Могла і не робити того, ходив би так. І всі б на тебе пальцями тицяли!

Я подумав, може, якби я показав батькові таку "дебютантку", він би одразу сказав, що одружуватись мені рано і що краще дівок чіпляти в барі. Аж усміхнувся від такої думки.

— На нас і так тицяли. Камерами, — додав я. — Вже уявляю заголовки: "Сину відомого бізнесмена мало не зробили омлет привселюдно!"

 — Що-що? — перепитала вона. — Який омлет? Я з Англії приїхала, відвикла від українського сленгу. 

— Той, що в риму омлету, коли треба сідати на коліна перед чоловіком, — я усміхнувся. — Чи ти з тих дебютанток, які слів в риму омлету ще не знають? 

***

гортай далі, там продовження ------------>