З якого це дива всі почали так перейматися дивачкою

Середа. У Миколи ранок почався погано: проспав, голова боліла, ще й класний
керівник мамі дзвонив за прогул – ото влетіло-о.
До школи дібрався швидко, а аромат щойно зацвівших каштанів злегка
підбадьорили, але не на довго…
«Зараз зайду в клас. Іван, напевно, знову підкладе вчительці кнопку на стільчик.
Буде шоу…»

В класі була тиша. Григорій Петрович, класний керівник, стояв з класним
журналом за вчительським столом і своїм блідим поглядом доповнював тишу.
«Невже це через мене? Вони так хвилюються, що я пішов з уроків? Та ні, щось
сталося. Цікаво, що?»
- Доброго дня! – сказав Микола і тихо пішов за свою парту до Івана.
В ту мить йому здалося, що його слова були зайвими.
- Що сталося? – пошепки запитав він у сусіда по парті.
- Маша захворіла… - спокійним без емоційним голосом відповів друг.
«І все? Все це лиш через те, що захворіла Маша? Ну, звісно, пройшовшись під
холодним дощем без зонтика. Я б теж захворів, але за мене так би не хвилювалися.
На мене так дивляться. Напевно, Вона розповіла, що я не поділився
парасолькою. Ну і що? Сама винувата. Могла підійти першою.»
Тиша в класі не зникла і так пройшов весь урок. Микола ніяк не міг зрозуміти,
що все-таки страшного трапилося. З якого це дива всі почали так перейматися
дивачкою Машою?
Дзззз!!!
Урок нарешті закінчився.
- Шкода Маші… - беземоційно сказав Іван.
- Та що сталося? Подумаєш, я хворів, ви теж так переймалися?
- Ти не знаєш?
- Що?!
- Я згадав, тебе вчора не було в школі, тому ти не знаєш. Нам вчора
повідомили, що Маша сильно захворіла. Пам’ятаєш, в понеділок був сильний
дощ. Вона тоді сильно промокла і прийшла додому з великою температурою.
Говорять, там щось серйозне, але ніхто не говорить що саме. В школі говорять,
що вона більше не буде ходити до нашого класу…
Уроки пройшли тихо, але досить швидко.
«Потрібно швидше бігти додому: мама, напевно, вже знає, що сталося, вона
часто спілкується з мамою Маши.»