Діана. Як стати принцесою

Розділ 12

  Увечері у Елторп-Хаусі давали бенкет на честь принца Уельського. Звісно, були заплановані танці та інші розваги. Діана старанно готувалася. У неї вже була її власна косметика. Вона трохи підфарбувала очі і провела по губах рожевою помадою. Вдягла довгу блакитну сукню без бретельок, яка здалася їй цілком дорослою, бо оголювала плечі. Зовсім як у дівчат, намальованих на обкладинках улюблених книжок. Голу шию оповивав золотий ланцюжок. Дівчина подивилася на себе у дзеркало і залишилася задоволеною. Шкода тільки, що волосся у неї закоротке. Але так їй було зручно. Довге волосся довго сохне і його важко вкладати у зачіску. А це важливо для дівчини, якій подобається проводити багато часу у басейні.

  Діана тинялася поміж гостей, з однієї вітальні до іншої. Шукала принца. А коли знайла, то ледве не розревілася. Поруч із ним стояла Сара, з незмінною склянкою віскі, яку вона крутила тонкими пальцями. Чарлз щось пожвавлено розповідав, а Сара нервово прикусила нижню губу. Нарешті вона не витримала і сказала принцу, що мусить покинути його на кілька хвилин.

  «Напевно, у туалет побігла», – мстиво подумала Діана.

  Чарлз сів на канапу. Озирнувся у пошуках чогось цікавого. Знайшов на столику товстий альбом з мистецтва і почав перегортати сторінки.

  Діана наважилася. Часу було обмаль. У будь яку мить могла повернутися Сара.

  Вона швиденько всілася коло Чарлза. Принц здивовано повернув до неї обличчя.

  - Ваша високість, це знову я, богиня Діана, – вона усміхнулася, намагаючись вкласти у посмішку усе те роками омріяне і витреноване перед дзеркалом: скромність, невинність, чарівність та свіжість, притаманну шістнадцятирічним дівчатам. А ще – показати зуби. Діана знала, що у неї гарні зуби – здорові, рівні, білі та блискучі, мов перлини.

  Чарлз ввічливо посміхнувся:

  - Бачу.

До речі, про зуби.

  - У мене немає жодного добре зданого екзамену, але також – жодної пломби у зубах, – заявила вона.

  Чарлз вичавив з себе усмішку. Це було найдивніше, що він чув. А почув він немало за усе своє двадцятидев’ятирічне життя, проведене напоказ, перед людьми, які помічали кожен його хибний крок, кожну помилку.

  - Але ж це нічого не значить, – вона потисла плечима. – Про все, що я повинна знати, я й так дізнаюся.

  Погляд Діани впав на мистецький альбом.

  - Ах, у нас так багато картин! – невимушено вигукнула вона. – Ціла галерея. Як у музеї. Кажуть, серед них є багато справжніх шедеврів...

  - Так, я чув, – Чарлз відразу пожвавішав.

  - Хочете, я покажу вам наші картини? – запитала вона. Зненацька згадала про придворний церемоніал і, зашарівшись, додала: – Сер...

  Вона чула, що Сара саме так звертається до принца, хоча, здавалося, у них встановилися близькі стосунки. Якщо вірити Сарі, вони були майже нареченими.

  - Хочу, – кивнув принц. Він був справжнім поціновувачем мистецтва.

  Діана підскочила з канапи і подивилася на Чарлза. Він теж підвівся і відклав альбом. Вказав на розчинені двері елегантним жестом:

  - Ходімо.

  Діана аж нетямилася від щастя! Ось воно! Зовсім як у книжках улюбленої Барбари Картленд! Принц помітив її. Вона веде з ним невимушену світську розмову... Ось тільки... Про що розмовляти, коли вона нічогісінько не знає про ті картини?! Тепер Діана пошкодувала про те, що не слухала діда. Покійний сьомий граф Спенсер міг годинами розмовляти про той чи інший витвір мистецтва. Хіба що поскаржитися на мачуху, яка продала деякі з картин для того, щоб побудувати теплі туалети. О! Принц Чарлз зуміє оцінити іронію!

   Поки вона вагалася, у сусідній вітальні заграла музика.

  - Давайте потанцюємо, сер, – запропонувала Діана.

  - Охоче, – відгукнувся він.

  Гості, які граційно рухалися під звуки музики, посунулися, щоб звільнити для принца Чарлза місце посередині вітальні. Правда, вибір партнерки здивував багатьох. Незграбне та полохливе шістнадцятирічне дівча, вбране у довгу блакитну сукню без бретельок, яке постійно підтягувало на грудях ту сукню, бо вона сповзала...

  Чарлз танцював краще від Діани, що не дивно, бо внього були кращі вчителі. Але для неї цей танець став незабутнім. Мабуть тому, що вона танцювала з самим принцом Уельським, а він – з дивною дівчинкою, молодшою донькою господаря маєтку.

  Танець скінчився.

  - Ну що? Ходімо дивитися картини? – запитав, усміхаючись Чарлз.

  - Ходімо, – кивнула Діана.

  Починати дивитися колекцію слід було зі сходів. Діана вивела принца у вестибюль. Тут було тихо і прохолодно, начебто вони перемістилися зі свята у якийсь інший світ. Чарлз зупинився біля першої-ліпшої картини, завів руки за спину і почав уважно розглядати її. Діана стояла поруч. Їй стало лячно: а що, як принц спитає про картину, а вона не знатиме, що відповісти?       

  Несподівано її врятувала Сара. Вона виринула зі святкового гармидеру і матеріалізувалася біля них.

  - Я шукаю вас по всьому будинку, а ви тут, – промовила вона, кидаючи на Діани убивчий погляд. – Це моя молодша сестра у всьому винна. Вона витягнула вас зі свята сюди, у напівтемряву...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше