Діана. Як стати принцесою

Розділ 8

  Рейн не сварилася, вона не промовила жодного поганого слова у бік сестер Спенсер. Вона тільки скрушно зітхнула:

  - Що я не так роблю? Я ж тільки намагаюся замінити нещасним дітям матір, яка покинула їх. Чому вони так вороже до мене ставляться, Джонні? Я б зрозуміла, якби я була б розлучницею. Але ж ні! Навпаки. Я втішила тебе у твоєму стражданні. Чому ж тоді вони не люблять мене?

  Джонні не знав що відповісти. Тим більше, що діти Рейн ставилися до нього корректно у ті рідкі рази, коли їм доводилося зустрічатися.

  Він зібрав дітей в одній з віталень. Вибрав найменшу і найзатишнішу. Зі стін на них дивилися портрети предків. Здавалося, нібито з осудом.

  Джонні довго розповідав яким нещасним від був, коли пішла Френсіс. Як сильно страждав. І як Рейн зробила його щасливим.

   Діти роздратовано слухали. Коли Джонні замовк, Діана вигукнула:   

  - Тату, будь ласка, не залишай нас заради чужої жінки!

  - Я не залишаю, – запротестував батько. – Ви – мої діти, я вас люблю і завжди про вас дбатиму. Просто відтепер з нами житиме леді Рейн. Сподіваюся, хоч ви мене розумієте, – Джонні перевів погляд на старших, Сару і Джейн.

Але дівчата були невблаганні.

  - Ми не хочемо, щоб ти одружувався з нею. Вона хитра та підступна, – заявила Сара.

  - Ви просто її не знаєте. Насправді вона добра і співчутлива, – граф Спенсер з усієї сили намагався захистити честь своєї леді.

  - Лицемірна, – виразно скривилася Сара.

  - Невже я не маю права бути щасливим? – запитав Джонні.

  - А ми? – подала голос мовчазна Джейн. – Наші почуття мають якесь значення для тебе? Ми будемо нещасними, якщо ти одружишся з Рейн.

  - Якщо ти обереш її, ти зрадиш нас, – докинула Діана.

  - Ви її не знаєте... – скрушно повторював Джонні.

  Він все ще сподівався, що діти полюблять Рейн, коли познайомляться з нею поближче.

  Канікули минули, діти роз’їхалися. Діана та Чарлі – у школи, а Джейн та Сара – у Лондон.

  Школа Діани знаходилася у містечку з поетичною назвою Севеноукс, що означало «Сім дубів». Дубів там і справді було чимало. Великі, крислаті, з покрученими гілками, восени вони всіювали землю жолудями. Діана любила підбирати їх, коли школярок виводили на прогулянку. Восени було сумно. Постійно дощило, і їй теж хотілося плакати. Дівчинка постійно сумувала і повторювала:   

  - Ніхто мене не любить. Нікому я не потрібна.

  Старовинний будинок, в якому влаштували школу, був затишним. В ньому не було тієї помпезної розкоші, яка давила неї у Елторп-Хаусі. Вузькі дерев’яні сходи, що вели на другий поверх, рипіли під ногами. Учениці сміялися і запевняли, що там ходять привиди. Стіни були обиті дерев’яними панелями і прикрашені не дорогоцінними картинами, а просто намальваними портретами засновниць школи. А у спальнях дівчат висіли фотографії членів королівської сім’ї.

  Над ліжком Діани висів портрет принца Чарлза. Ввечері, вкладаючись спати, вона згадувала книжки Барбари Картланд і мріяла про те, що коли виросте, то обов’язково стане героїнею однієї з таких книг. Її неодмінно покохає казковий принц на білому коні. Тому що вона – ніжна, сором’язлива, не лізе поперед усіх, розкидаючи усе на своєму шляху. Не дівчина, а квітка. Справжня англійська троянда. У кого ж ще закохуються принци, як не в дівчину, яка сором’язливо посміхається замість того, щоб реготати на увесь світ, шкірячи зуби, як необ’їжджена кобила?

  Діана годинами стояла перед дзеркалом, щоб навчитися чарівно посміхатися. Вона нахиляла голову до одного плеча, робила загадковий вигляд, посміхалася і дивилася трохи спідлоба. Але не так, як на Рейн, з ненавистю, а сором’язливо. І тоді їй здавалося, що вона схожа на героїню з улюблених романів.

  На столі лежали забуті підручники, які вона й не думала розгортати.

  Дуже скоро Діану стали запрошувати на вечірки, про які розповідали старші сестри. Попри те, що вона погано вчилася, у неї склалися дружні стосунки з однокласницями. Дівчатка збиралися пізно ввечері то у однієї, то у іншої. Вбрані в піжами, вони навшпиньках кралися по темному коридору, прислуховувалися, чи не йде хтось з вихователів. Здавлено пищали від хвилювання, і відразу ж затуляли рота долонею. Нарешті проскакували у прочинені двері, які заманювали тонкою смужкою непевного світла, що йшло від настільної лампи у кутку кімнати. І, опинившись всередині, вивертали з кишень прямо на ліжко цукерки, печива, яблуки... Усе що тільки мали для таємного нічного бенкету.

  На абажур лампи звичайно накидали хустинку. Приглушене світло надавало таємничості. Обличчя дівчаток світилися у напівтемряві. Вони з ногами забиралися на ліжко, їли солодощі, розповідали страшні історії, ділилися секретами, вигадували смішні прізвиська для вчительок, грали в карти. Діана дізналася про хованки, де учениці ховали пляшки з вином або бренді. Ті пляшки ходили по колу. Кожна учениця робила ковток прямо з горла і передавала наступній подружці. Діана теж пила разом з усіма, за компанію. Міцні напої їй не подобалися, але вони були ознакою дорослого життя, до якого кортіло долучитися.

  В одну з таких ночей, коли вино, затишне світло та приємна компанія розв’язують язик, Діана призналася подружкам, що мріє одружитися з принцем. Дівчатка зацікавлено повитягували шиї:      




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше