Глава 8.

Так, що там говорив Танасій? Попросити будинок.

-Будиночок, а чи не міг би ти допомогти мені із книгами про відовство?

Тиша. Я пройшла будинком. На всякий випадок позаглядала усюди. Нічого. Жодної книги. Спробувала ще раз відчинити середні двері. Зачинені.

- Мда... Без знань я довго не протягну...

Середні двері відчинились з легким скреготом..

За ними виявився ще один маленький коридор, двоє дверей по бокам і глуха кам’яна стіна. Відчинити вдалось тільки ліві. Моїй увазі предстала її величність комора.

Суха, тепла, із стелажами до самої стелі.

Пустими.

Тільки на одній полиці дерев’яний ящик. Марно сподівалась, що із книгами. В ящику лежав пензлик і якесь відерко. Відкрила і весь простір заповнило смородом фарби. Довелось виходити, так і не отримавши потрібне.

Звичайно, в коридорі мене чекали закриті двері і темрява.

Починаю панікувати. Одне діло, коли я не могла сюди зайти - інше бути зачиненою у темному маленькому приміщенні. Ліхтаря то я з собою не брала. Спочатку, тут падало світло з відкритих дверей, а в комора я сама не зрозуміла як освітлювалась.

-Ей, ти чого? Негайно відчини, чи спалю к собачій матері.

Двері відчились, але не ті... Здається, мене знову запрошують в комору. Принаймі там світло.

В коморі нічого не змінилось. Той самий ящик, пензлик, відерко. І тут до мене дійшло:

-Це ти так хочеш, щоб я тебе пофарбувала?! -ящик завібрував- Моя ти лапочка! Я обов’язково тебе причепурю. Ти в мене знаєш, який красунчик будеш! І всередині, і на веранді квіти посадимо в горщики. Любиш квіти? - Старовинний глиняний горщик, який викотився з-під стелажу, був мені відповіддю. - Але, зараз є справи по важливіше. Якщо мене вб'ють-тобі знову доведеться тут бути самому і заростати пилюкою.

Хлоп! Поруч із відерком з’явилась величезна книга із шкіряною обкладинкою без написів. Ура! Швиденько схопила її, навіть не відкриваючи, поки моє житло не передумало.

-Не сумуй, будиночок. Ти знаєш, ця фарба якась дуже підозріла і пахне жахливо. Впевнена, що вона із тих, під якими стіни не дихають. А воно тобі треба, паритись під шаром тої хімії? Як тільки буду мати гроші і час-куплю тобі в місті сучасну, набагато кращу.

Тихий дзвін і в ящику з’явився тугий шкіряний мішечок. Із монетками і камінцями! Супер! Ми вже не бідуємо.

-Куплю най краще покриття! Тобі якщо ще щось хочеться-кажи.

Задоволена своєю експедицією я пішла на кухню. Пора поснідати(чи то вже пообідати) і будемо сідати за науку.

На кухні мене зустріла кітка. А я й забула за неї.

-Прийшла, мняу, а я тебе чекаююю.

- Ну і нащо я тобі?

-Тааак сказати, щоб ти не прежимвала, що китюнічка голоудна. Я знайшла мняуско і попоїла.

-Дуже рада за тебе. Прям, камінь з душі.-не стрималась я.

А це гімно, по царськи кивнувши мені головою і задравши хвіст, вийшло із кухні.

Про те, де вона знайшла м’ясо я не думала рівно до того моменту, як вирішила накласти собі вчорашнє жарке. І виявила дбайливо закритий пустий горщик. На дні якого сиротливо валявся шматочок моркви. А поруч жирні сліди від лап.

Я привела додому чудовисько! Не може в стандартну, не велику кішку влізти стільки їжі! Я вже мовчу про те,що окрім м'яса вона вижерла всі овочі і вилакала поливу.

Хотіла висказати все,що думаю цій ненажері, але її вже й слід простив.

Проте,в кімнаті я виявила цілий стіл книжок.

-А оце вже щось!