Чорна журба
Federico García Lorca МАЛЕНЬКА НЕСКІНЧЕННА ПОЕМА
Federico García Lorca
МАЛЕНЬКА НЕСКІНЧЕННА ПОЕМА
(авторський переклад)
Збитись з доріг -
як крізь хурделицю йти.
Як крізь хурделицю йти -
трави могильні пасти - двадцять століттів пасти.
Збитись з доріг -
як до сміливої йти,
жінки сміливої йти
світлом торішніх доріг,
з півнями та по весні.
Страху у ній не знайти,
пісня в снігу ніби крик – півня, який ніби зник.
І не тремтить заметіль,
в серці, де пустка одна
вітер південний не спить,
стогін не чутно - мовчи,
знаєш, нам знову пасти - трави могильні пасти.
Бачив я їх - воскових, тонких
і ледве живих,
схили вулканів містять
всі ці могили містять.
Бачив стражданних дітей,
сльози їх – біль та біда,
страшна та смертна біда - сльози ті в очах убивць.
Знаєш ти - два не число,
і не бувало числом, це – тільки туга та тінь,
це твій гітарний наспів, це сшаленіла любов,
вічність - чужинна, на жаль.
І бастіон мертвих душ,
і нескінченний фінал,
і відродження моє.
Знаєш ти два - не число,
ненависть мертвих воно,
жінок нерадісний сон,
жінок, чий страх – світло дня.
Півень кричить – все тремтить,
Півень кричить на снігу.
Нам - в хуртовину й пургу
вічно пасти на вітру трави на цвинтарі давнім.
Відредаговано: 23.11.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
