Розділ 11.3 (Фінал)

- Бажаєте шампанського або щось інше з напоїв?

- Дякую, можливо пізніше – стюардеса киває мені та йде до інших пасажирів.

Я вставляю на місце навушники, які довелося зняти і знову дивлюся в ілюмінатор. На колінах макбук та декілька аркушів паперу, які я списала від початку і до кінця. Переліт, який триває тринадцять годин, виявився для мене надто продуктивним, адже я вирішила прислухатися до поради Ольги. Кращого антидепресанту, ніж творчість для мене не придумати.

Мій розклад у США підійшов до кінця. Я мала дві фотозйомки, підписання договору з Universal Music Enterprises, відвідала вечірку перед премією, а також дебютувала на Billboard Music Award. Останні дні у мене були надто насичені, а тому я не мала змоги думати про розрив із Марком. Зараз ж, коли голова трохи спорожніла, спогади наших відносин накрили мене новою хвилею.

Серце боліло нещадно, а фото, що надіслала Каріна, тільки посилили цей стан. Марк виглядав таким щасливим з дитиною на руках, що я відчувала ревнощі до неї. Мені знову почало віддавати відлунням слова про те, що якщо батьківство підтвердиться, то сім`я воз’єднається. 

Думки, що заполонили мою голову почали формуватися у рядки, які я не встигала записавати. Такого приливу натхнення у мене давно не було. Останнім часом я не могла написати нічого нового, адже відчувала якусь творчу кризу. Зараз моє кохання стало джерелом енергії, яку я вирішила спрямувати у правильне русло.

Цікаво б було поговорити з Марком. Запитати як його справи, що він відчув, коли вперше взяв до рук сина. Чи йокнуло серце, коли маленькі оченята дивилися на нього? Чи думає він про мене, про те, що у нас було? Бо я ні на мить не можу себе відволікти…

Чисті аркуші закінчуються, а я розумію, що мені їх мало. Я навіть половину не описала з того, що хотіла. Моя історія вийшла такою насиченою, що вистачить на кілька альбомів та мікстейпів. Деякі рядки звучать надто інтимно, але я готова показати їх публіці. Я хочу, щоб вона побачила мене з іншої сторони і розуміла, що перед ними така ж людина, яка знає, що таке розбите серце та душевні рани.

***

- А ось і наші молоді батьки! – перед очима зривається хлопушка з конфеті і я морщуся від звуку. Лиш би він не розбудив Давида, який нещодавно заснув.

- Вітаємо!

- Нехай росте здоровим на щастя батькам!

Сьогодні день виписки Каріни з сином. Біля пологового будинку зібралося більше десятка людей, які складалися з рідних на близьких друзів. Доки я тримав на руках «конверт» з Давидом, його мати приймала вітання, квіти, кульки та подарунки.

Після побаченого на партнерських пологах я безсумнівно можу сказати, що Каріна заслуговує на всі слова та подарунки. Навіть попри свою образу я запропонував їй обрати будь-що від мене, щоб хоч трішки компенсувати те, що їй вдалося пережити.

У відповідь я почув тільки одне: «Мені не потрібні ні подарунки, ні гроші. Тільки ти. Я благаю тебе, Марк, повернися додому. Хоч на кілька днів, бо я сама не впораюся з нашим сином».

Я не міг негативно відповісти на це прохання. З моєї сторони було б надзвичайно ганебно залишити безпомічну Каріну сам-на-сам з новонародженим сином.  Тому довелося погодитися, що на якийсь період я повернуся. Нам потрібно багато владнати до моменту, як прийде тест на батьківство.

Це була моя умова. Я буду вдома, але ми робимо генетичний тест. Каріна погодилася і ми з пологового надіслали зразки в одну з експертних установ. Залишилося тільки чекати. Результати будуть десь через 2-3 тижні, які мені доведеться жити у невідомості.

- Щасливий батько, а ну обійми дружину і посміхнися в об'єктив – хтось з друзів вирішив сфотографувати цей момент. Каріна на радощах підбігла до мене, щоб зробити видимість нормальної сім'ї хоча б на світлинах.

Я не противився фото, адже перш за все це майбутня пам’ять Давида, який не винний в тому, що його можливий батько не кохає свою дружину, а думає про зовсім іншу жінку, яка своєю появою перевернула його прісне життя з ніг на голову.

***

Рівно три дні відпочинку мені знадобилося, щоб я по власній волі з’явилася у стінах компанії. Віктор нарешті змилувався наді мною і дав два тижні відпустки, щоб я могла відновити свої сили. Та тільки це рішення стало моєю каторгою.

День за днем я була віч-на-віч з собою і займалася написанням текстів. Голова ніяк не хотіла розвантажуватися, а тому я розуміла, що починаю божеволіти. Мені всюди виднівся Марк, особливо у спальні, яка пам’ятала нашу близькість.

Сльози не хотіли закінчуватися. Я кричала посеред квартири, рвала ту кляту білизну на маленькі шматочки, хотіла спалити простирадло, лише, щоб стерти з голови ті спогади, які так солодко віддавали під серцем.

На четвертий день я просто не витримала цього всього і самостійно поїхала до офісу, щоб завантажити себе роботою. Матеріалу достатньо, щоб можна було з нього щось зліпити. Можливо, хоч так я зможу прийти до тями і відволіктися.

- Коли мені сказали, що ти у студії, я аж не повірив. Але виявляється це правда.

Поява Віктора не стала для мене несподіванкою. Без його відома у цій компанії навіть комар не пролетить. Я навіть рада, що він прийшов, адже нам потрібно поговорити.