Розділ 7.2

Права рука лежить на фортепіано. Спочатку іде нота «мі», далі «сі». Вказівний палець тягнеться до клавіші «фа-дієз», щоб одразу після неї натиснути на «ре-дієз». Перед очима Ноти мелодії «Solas» Jamie Duffy, яку я так давно хотіла зіграти.

«Мі», «фа-дієз», «соль», «сі» і назад… Пальці пришвидшуються і я починаю чути впевненіший звук цієї прекрасної мелодії, яка кілька днів не виходить з моєї голови.

Ліва рука приєднується до правої. «До», «мі», «сі», «до»… Я закриваю очі і віддаюся моменту. За плечима чутно, як відчиняються двері, але я не повертаю голови у їхню сторону. Серце б’ється швидше, адже воно прекрасно знає хто зараз зайшов.

«Мі», «фа-дієз», «соль», «сі» і назад… тільки тепер на третій октаві. Концентрація на нотах стає слабкою, адже я відчуваю чужі кроки у мою сторону. Я машинально роблю помилку, але це так байдуже. Мене відволікає фантомне відчуття тепла, що випромінює тіло за моєю спиною.

Мелодія підходить до логічного кінця і я востаннє проводжу пальцями по клавішам. От і все… Зараз доведеться повернутися у сторону гостя і намагатися вести себе невимушено, хоча після останньої нашої зустрічі я не знаю як це можна зробити.

- Гарна мелодія. Я раніше її не чув – хриплий голос лунає біля вуха, а я відчуваю, що по моєму тілу пробіглися мурашки.

Мені потрібно повернути голову і хоч щось сказати, але я розумію, що не можу цього зробити. Перед очима досі стоїть сцена з мого автомобіля, про яку я так шкодую. Щоправда, я не знаю чому. Тому, що не піддалася емоціям і не поцілувала Марка? Чи тому, що я допустила ту іскру, що розгорілася в полум’я?

На плече лягає долоня і я вагаюся між тим чи сіпнутися мені від неї, чи піддатися. Кінчики чужих пальців заходять за межі моєї футболки і невагомо гладять голу шкіру. Я відчуваю розгубленість і нерозуміння як мені діяти. Але, на щастя, Марк приймає рішення за нас двох.

Рука з плеча зникає, як і чуже тепло. Марк підходить до крісла, що стоїться біля вікна і повідомляє про те, що наше заняття почалося. Боже, будь ласка, допоможи мені пережити його.

***

- Сьогодні ми зосередимося не над інтерв’ю, а на твоїй появі на премії. Спробуємо змоделювати кілька можливих ситуацій, щоб тобі було легше там орієнтуватися.

Марк простягає мені кілька аркушів паперу, на яких написані різні варіації промови, а також типові фрази, які я маю вивчити, щоб не розгубитися у найвідповідальніший момент.

- Спробуй мені зачитати одну з промов.

- It is a great honor for me to stand on this stage and have the opportunity to present one of the most important awards of the evening. The album of the year award goes to...

- Повтори слово «opportunity», надто сильний акцент на ньому.

- Оpportunity…

- Уже краще. Але загалом мені не до кінця подобається манера подачі тексту. Зараз спробуємо одну з практик імітування, яка поширюється не на  вимову окремих слів, а насамперед, на інтонації, ритм, наголоси в реченнях, тон, паузи.

- О’кей.

- Я завчасно підготував нарізку відео, де зірки зі сцени оголошують номінантів і лауреатів премії. Переглянь їх, а потім спробуєш відтворити те, що почула.

Далі п’ятнадцять хвилин я дивилася як мої колеги по цеху раз за разом говорили подібні фрази. У кожного була своя манера подачі, але спільні риси помічаються. Я дивилася на те, як вони впевнено себе вели перед публікою і навіть намагалися жартувати. У мене так не вийде.

Так, я більше не боюся сцени, але це якщо справа доходить до моїх шанувальників, яким я довіряю. У США я буду чужою та невідомою. Більше всього мені страшно зганьбитися на сцені. Я можу впасти на сходинках через шлейф сукні, або забути слова, або переплутати виконавця, якому маю вручити нагороду. У голові було надто багато варіантів того, як я могла б опинитися в негативному світлі перед великою кількість зіркових гостей та мільйонами глядачів по всьому світу.

***

- Що ж, жодних зауважень до тебе немає. Об’єктивно, мені подобається результат, який я бачу. Думаю, що ми проведемо останнє заняття на цьому тижні і можна завершувати курс. Далі допрацюєш з перекладачем, який вас з Віктором буде супроводжувати.

Що? Як останнє заняття? Про що Марк говорить?

- До моєї поїздки ще місяць часу, який би ми могли присвятити заняттям – фраза звучить гучніше, ніж планувалася. Просто почуте мене вибило з колії.

- У моїх послугах немає жодної необхідності, компанія даремно витрачає кошти. Твій рівень англійської значно покращився, основне завдання ми виконали. У подальших зустрічах немає сенсу.

- Так немає необхідності у послугах? Чи ти не бачиш сенс далі зі мною зустрічатися? – я не розумію своєї реакції. Чому злість стала пеленою перед очима? Чому голос такий високий? Це ж очікувана ситуація.

- Марго, послухай… - три кроки і я стою в притул до Марка, який замовкає від такої близькості.

- Я дуже уважно тебе слухаю.

Марк крутить головою у пошуках шляхів відходу, але я їх перекрила. Назад він не може зробити крок, адже там стоїть крісло. У перед також не вийде, адже там я. По сторонах немає сенсу озиратися. Я все одно не відступлюся.