перша

Давід Гоберман

Цех ПЕПА

«У 4-ому кварталі введено в дію виробництво етилендіаміну виробничого об’єднання «Хлорвініл»

Це запис датований 1980-м роком на 164-й сторінці виданої в 1996 році книги місцевого краєзнавця Михайла Коломийця «Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах». Кажуть, більшу частину цього довідника автор просто склав, гортаючи в архіві підшивку місцевої газети «Зоря Прикарпаття»

Збудований цех етилендіаміну, перейменований потім в цех по виробництву поліетиленполіамінів, став основним постачальником етилендіаміну в цехи по виробництву фунгіцидів цинебу і полікарбоцину виробництва ХЗЗР. До цього часу ці цехи використовували привозний етилендіамін, який вироблявся в Стерлітамаку на Стерлітамакському в/о «Каустик».

І потім, на сторінці 167 цього довідника, під датою 22 квітня 1982 рік, записано: «Аварія в новозбудованому цеху етилендіаміну виробничого об’єднання «Хлорвініл», внаслідок якої загинуло 16 осіб»

Я пам’ятаю тільки цифру 8 загиблих, чотири зразу і чотири потім, в лікарні. З працівників цеху загинуло тільки двоє слюсарів – Голда і Мендела. Вони переходили площу між корпусами і в той момент відірвало кришку кип’ятильника поз.43.1 колони відгонки аміаку поз.42, сам кип’ятильник відірвало від колони і кинуло на стіну сусіднього корпусу. Вся кубова маса під тиском 20 атм і температурою 200°С опинилась назовні, ударна хвиля і хмара аміаку накрила сусідні корпуси цеху полікарбоцину.

Я працював в цей період в цьому цеху. Про себе я називав цей цех «абортом радянської хімічної науки і радянського хімічного машинобудування». Серед всіх цехів на площадці хімзаводу це був другий, після цеху ХіК, цех вітчизняного проекту і являв собою суміш радянських експериментальних нововведень, новітнього купленого західного обладнання впереміжку з допотопним, купленим у незрозуміло у яких виробників. Цех був мертвонародженим і перші періоди його роботи ми потратили великі зусилля, щоб запустити і отримати хоч якусь стабільну роботу. Найважчою була перша зима. Частина установки знаходилась на відкритій етажерці і при мінусових температурах замерзало все, що повинно і що не повинно замерзати. Замерзали з незрозумілих причин навіть лінії подачі дихлоретану на синтез, які проходили майже через всю етажерку. Очевидно з якихось причин в дихлоретан попадала вода. Вся зміна проходила в безперервних ліквідаціях пропусків, в намаганнях вручну, з допомогою пари і гумових шлангів розморожувати і задіяти комунікації. Особливо дошкульними були численні пропуски аміаку, який супроводжував всі стадії і майже всі продуктопроводи. В агресивному середовищі комунікації швидко кородували. Героїчними зусиллями запускались послідовно стадії за стадіями. Але поки доходив до певного результату, виявлялось що на попередніх, уже запущених стадіях, все повертається – пропуски, забивки, заморожування – і все починав спочатку. В кінці зміни, від фізичної і моральної втоми, впадав вже в якусь тупу байдужість і на ногах тримала тільки одна думка – Нічого! Пройде вісім годин і все закінчиться! Я залишу цех другій зміні і повністю забуду весь цей рейвах! До наступної зміни. А там може буде якось по-другому…

Після аварії настала повна прострація. Один за одним похорони, масове звільнення працівників…І почалось офіційне розслідування.

Розслідування зразу вклалось в «оспівувану» народом схему – пошуки стрілочників, «козлов отпущения» чи як тепер кажуть – «цапів відбувайлів».

Сказати, що такий хід розслідування був викликаний чиєюсь злою волею, буде невірно. Причини аварії були невідомі і інстинкт самозахисту всіх причетних до роботи цеху штовхав їх на звуження поля розслідування, пошуків простої події, на яку можна вказати як на причину аварії. Інтереси всіх – проектантів, експлуатаційного персоналу, наглядових органів – тут збігалися, в кожного можна було б знайти якісь недоліки в роботі що могли підштовхнути чи сприяти катастрофічному розвитку подій. І це стало визначальним мотивом в розслідуванні. Такому ходу розслідування сприяв і статус самого розслідування. Аварію з численними жертвами, яка сталась в день народження В.І. Ульянова, розслідувала прокуратура під наглядом КДБ.

Мовчки і зі здивуванням ми спостерігали перші дії працівників прокуратури. Прибувши в цех, перше що вони зробили – опломбували в операторній всі прилади колони поз.42. В подальшому, в ході розслідування, всі діаграми пишучих приладів колони були вилучені і складений протокол вилучення, підписаний представником прокуратури і представником цеху. Ніхто не підказав далеким від розуміння специфіки аварії представникам прокуратури чи КДБ необхідність пломбування і збереження записів приладів всіх стадій складного хімічного процесу, які передували стадії відгонки аміаку в колоні поз.42. Причиною аварії могли б бути як процеси в самій колоні так і процеси на стадіях, що їй передували.

Аварія сталася в четвер і, почекавши кілька діб, ввечері суботи адміністрація цеху таємно і методично вилучила і знищила всі записи на всіх стадіях що передували колоні поз.42 – на стадії підготовки розчину аміаку, на всіх п’яти нитках синтезу (навіть на резервних, непрацюючих), на стадії відгонки азеотропа вінілхлорид-аміак. Навіть на приладах, що записували рівень в ємностях, де зберігалася сировина – аміак і дихлоретан.

Невідомо чи там дійсно була якась цінна інформація, що могла пролити світло на причини і хід аварії. Цим ніхто не переймався і інстинкт самозахисту підказував – якщо є можливість скористатися таким рівнем кваліфікації учасників слідства – скористайся і прикрий свій зад.