*******

Десь праворуч вибухнуло, земля здригнулася, і на них посипалася мерзла глина. Малий притиснувся до землі.

- Чесніше? - перепитав він, коли гуркіт відійшов.

- Страх показує, де ти закінчуєшся, - сказав Омега. - І далі вже видно, що в тобі справжнє.

- І що у вас справжнє?

Омега всміхнувся самими губами.

- Поганий характер.

Малий тихо пирснув, і на кілька секунд війна відступила. Не далеко, просто дала їм ковток повітря.

Увечері прийшла інформація, що ворог готує спробу продавити фланг.

Підрозділ Кирила «Рисі» тримав позицію біля розбитої дороги, де залишки посадки переходили в низину. Там було важливо. Там завжди було важливо. На фронті кожен клаптик землі раптом виявлявся ключем до іншого клаптика, а той — ще до одного, і зрештою ти тримаєш багнюку так, ніби під нею лежить серце країни.

Кирило командував екіпажем танка, і його машину знали в секторі, за характером. Танк мав офіційну назву, бортовий номер, свої технічні проблеми та окрему здатність з’являтися там, де піхота вже майже не вірила, що хтось встигне на допомогу.

Але всі називали його просто: Рись. Через Кирила. Бо сам Кирило теж був як рись: тихий до моменту стрибка, уважний, нервовий, із поглядом людини, яка завжди бачить ще один вихід, навіть якщо виходу немає.

Омега не знав його особисто, тільки чув по рації, а машину бачив здалеку. Один раз бачив, як «Рись» вивезла двох поранених під обстрілом, прикривши їх власним корпусом. Тоді Омега подумав, що танки теж іноді поводяться як люди.

- Омега, прийом, - зашипіла рація.

- На зв’язку.

- Потрібні очі в секторі три, є рух. Можливо, група з ПТРК.

- Бачу сектор.

Він вже дивився. В прицілі — сірий вечір, розбита лінія дерев, вирви, шматки металу, темні плями, які могли бути кущами, тілами, сміттям або смертю, що прикидається будь-чим. Малий лежав поруч і записував координати.

- Рись виходить на позицію, - повідомила рація.

Омега почув у загальному каналі голос Кирила:

- Працюємо швидко: заходимо, відпрацьовуємо і не геройствуємо. Геройство залишаємо для прес-служби.

Хтось відповів:

- Рись, у тебе прес-служби нема.

- От і добре, менше свідків моєї краси.

Навіть Омега ледь посміхнувся.

Танк вийшов із-за посіченої посадки. На секунду він здався більшим, за все довкола. Потім поруч лягли перші міни, земля піднялася, і рація ожила голосами.

- Контакт!

- Ліво!

- ПТРК шукайте!

Омега не слухав все підряд, відсікав зайве. Світ знову став круглим, і приціл повільно ковзав по сірій лінії. Де ти? Де твоя помилка? Покажися. Промайнула тінь, але не так.

- Є, - прошепотів Омега.

- Дистанція? - Малий вже був готовий.

     В прицілі з’явилися фігури. Один ворог лежав у вирві, другий трохи позаду, третій розмотував щось біля пускової. ПТРК ще не був готовий, але часу майже не лишалося.

Танк «Рись» зупинився на мить, відпрацьовуючи по іншій цілі. І цього було достатньо, щоб стати мішенню.

Омега видихнув. Перший постріл, і той, хто був біля пускової, обм’як. Другий спробував підхопити установку. Омега перевів приціл, другий постріл.

Малий вже шепотів коригування, але Омега майже не чув. Третій ворог відкотився у вирву.

- Не бачу, - сказав Малий.

- Я бачу.

Насправді він бачив мало. Край шолома, рух плеча, намір. Іноді достатньо бачити не тіло, а намір. Третій постріл, і пускова залишилася лежати в багнюці.

- ПТРК мінус, - передав Омега.

У рації вибухнув голос Кирила:

- Хто це зробив?

- Поганий характер, - сказав Малий раніше, ніж Омега встиг відповісти.

Кілька секунд тиші, а потім Кирило засміявся.

- Передайте поганому характеру: «Рись» винна йому пляшку, коли буде мир.

Омега натиснув передачу.

- Мир приймаю, а пляшку — за обставинами.

- О, філософ. Люблю філософів на дистанції.

- На дистанції всі кращі.

- Не всі, деякі дратують.

Рація стихла. Бій не закінчився, а тільки змінив форму. Ворог почав накривати сектор артилерією, і розицію Омеги теж зачепило. Одна міна лягла надто близько, земля вдарила в обличчя, у вухах задзвеніло. Малий закричав, але Омега почув не звук, а рух. Хлопця засипало частково, він смикався, намагаючись витягти ногу. Омега відкотився, схопив його за розвантаження, смикнув.

- Живий?

- Так! Здається! Нога…

- Потім.