***

Я мчав по старій трасі не дивлячись по дзеркалах.

 Мене оточував наскрізний туман.

 Темінь, яка окутувала все місто спадала на мої плечі. Тільки ближнє світло фар освічувало мені дорогу.

Мої думки були десь далеко від мене, я повністю зосереджений на їзді. Я чув тільки звук від двигуна. Дорогою мені не зустрілась жодна машина.

 Досить дивно чи не так?

Я дуже спішив, адже мав допомогти другу. Він жив на краю міста. Працював археологом і часто був у розїздах. Зустрітись з ним було дуже важко. А ще він дивно говорив. Ну власне він був не місцевий, але часто використовував слів яких я вперше чув. Я дружу із ним тільки через те, що ми зростали разом та й більше у мене й не залишилось нікого. Друзів не вибирають.

Не скажу що я там боявся, але напруга наростала.

 О чорт!

Раптово на дорогу вискочив олень і прудко втік у тмінь лісу. Я трохи пригальмувати і рушив далі. Друг попросив мене терміново приїхати, щоправда, не сказав навіщо. Це видалось мені не дивним, але

Щось тут не так адже по часу я мав приїхати уже двадцять хвилин тому.

 Я вийняв телефон, щоб перевірити чи можливо я щось наплутав. Десять дванадцять.

 Жодних повідомлень. Жодних дзвінків і мережі немає.

Це почало мені не подобатись, адже я їхав тут уже сотню разів і ніколи не виникало таких дивних ситуацій.

Дивний свист почувся мені із кущів.

Гнилих чагарників які обвисали край дороги. Це було схоже на свист птаха, але із людським акцентом. Чи як це описати.

 Це явно мені не сподобалось тому чимдуж я вирішив поїхати звідти. А у дзеркалі заднього виду я побачив Щось.

 Я більше не дивився у дзеркала і паніка почала охоплювати мене я наче потрапив до лабіринту із страшних сновидінь. Кожен мій рух здавався надто легким, а звуки притихлими.

Ну от по сторонах ліс по переду дорога. Дорожній знак який попереджає про потяги. Все наче правильно тільки я уже бачив його, разів зо два за ці двадцять хвилин. Постійне відчуття наче хтось дивиться тобі у спину. Здається я почав божеволіти.

 По кущах мені вважались дивні звірі із не пропорційними кінцівками і мокрою шерстю.

 Туман ставав ще ряснішим. Я помітив, як паливо почало закінчуватись. А краю дороги я так і не бачив. Раптом свист який чувся мені раніше лунав десь із за спини.

Попереду виднівся силует людини із видовженими кінцівками який наче кликав за допомогу. Махав руками у повітря і скажено вив. Це виття пронизувало мене до кісток. Силует став ближче. Мої думки обривались. Виття змішувалось із звучанням

мотора.

Я вирішив що мені не залишається нічого окрім їхати на пролом. Цю потвору мені вдалось побачити зблизька. Це було два метри ростом. Із червоними очима, вовчою пащею і наче кажанячими крилами.

 Вся покрита шерстю й наче дрібною лускою.

Найстрашніше мені видалось те, що вся ця істота була понівечена. На її тілі були глибокі порізи які здається сягали нутрощів.

На шалені швидкості я влетів у цього демона і проїхався по ньому як по асфальті. І відтоді й до сьогодні я чую у вухах виття цієї потвори.

 Поняття не маю скільки я ще так їхав. Я наче зацебенів від жаху, а попереду я побачив світло ліхтарів.

 Я забіг до його будинку там було відчинено.

У домі стояла мертва тиша. Наступне що мене змусило ще більше злякатись, це те що мого друга якого уже й сліду не було. По кімнаті всюди були сліди крові. Бинти, пластері, а крові стало ще більше. Невже та потвора теж його перестріла.

На ліжку вимазаному кров'ю я побачив його телефон і прочинене вікно. На цьому слід обривався. Не знаю про що я міг думки у той момент, але здається саме тоді я почав втрачати глузд.

 Я пам'ятаю тільки уривки, як опитував сусідів телефонував у поліцію і так далі. Я прокинувся у домі його батьків які шалено тужили з своїм синочком. Вони розповіли що його знайшли намертво збитим на дорозі й понівеченим, наче він пройшов м'ясорубку!

 Мого жалю було не описати...

Далі я пам'ятаю я допомагав його батькам мити його будинок. Мені потрібно було поїхати додому передягтись. І ось я викочую свій білий мотоцикл, а на ньому, як кров на снігу, виднівся багряний слід мого друга.