Дні голоду 4

     Фібі схопилася за одну з металевих паль. Разом з нею вона побігла до краю ями із гейзером та різко впала на живіт. 

    - Хапайся! - крикнула вона вниз.

   Скручений в клубок Лейя тремтяче поглянув вгору, на дівчину. Очі його були мокрими, а шкіра помітно червоною. Крізь біль він потягнувся й міцно схопився обпеченими руками за довгу палю. Схопився ще сильніше, як тільки почув бурчання води в гейзері. Оминуло, гейзер не вибухнув.

   А'на весь час бігла за Фібі. Зараз вона стояла позаду й трималася за металеву палицю.

    - Схопився? Тримайся міцно, А'на, тягни!

    Потягнули. Лейя стиснув зуби від болю й міцно заплющив очі, огорнув палицю всім тілом. Руки та обличчя люто пекли, але він тримався. На краю ями, коли підняли, його схопили за капюшон та куртку й перетягли на скелю. Саме вчасно, адже гейзер знову викинув воду. Від цього ревучого звуку Лейя різко закрився руками та закричав, на нього впали лише маленькі крапельки теплої води. 

    - Спокійно, спокійно, все добре. Вставай, треба тебе віднести до Арі. А'на, ставай з іншого боку і несемо його до білої, вона в себе в кімнаті?

    Темношкіра кинула руку юнака на своє плече, схопила його за пояс, навхрест разом з Фібі. Піднявши його вони пішли до виходу. 

   - Думаю так - тремтячим голосом відповіла А'на.

    Хлопця тягли швидко, однак так само швидко дівчата втомилися і вже у залі, поряд з майстернею, йшли явно повільніше та ще й з задишкою. До коридору із жилими кімнатами було недалеко. Відкинувши рукою металічні двері вони опинилися в кімнаті Арі. 

    - Арі!

   Дівчина різко встала з ліжка й побачивши як тягнули Лею одразу відібрала його, адже втомлені дівчата ледь не кинули юнака на її постіль. Одразу, вона перевернула його на спину й прийнялася ліхтариком дивитись під його одяг, щоб зрозуміти чи не прилип той до обпеченої шкіри. Лейя сильно застогнав та відштовхнув Арі, коли з нього зняли куртку й кофту. 

     Юнак мав опіки на голові, шиї та передпліччях. Їх легко було помітити, адже виступали вони чітким червоним поряд із білою шкірою. На правій частині шиї, лівій щоці, місцями на передпліччях щойно утворилися пухирі, також шкіра місцями здерлась. Арі полізла під стіл, щоб дістати один з мед. пакетів. Його вміст вона висипала біля хлопця. Швидко вкрила уражені місця спреєм, а потім професійно перев'язала хлопця бинтами. Він стогнав від пекучого болю й намагався пручатися під час процедури, однак Арі діяла настільки швидко й майстерно, що він не встигав за нею, а коли намагався перевернутися відчув її силу з якою вона притискала його до ліжка та працювала.

    Нарешті, коли процедура скінчилася вона відпустила його і Лейя повільно перевернувся на бік. Біловолоса під час бинтування перев'язала ще й очі, адже окріп з гейзера потрапив і на них. Він підняв голову, навіть крізь бинти було видно, як він дивився на А'ну.

    Помітно впала крапелька поту з її лоба. Вона дивилася на свого худого підручного який, обмотаний білими бинтами, лежав й дивився на неї крізь пов'язку. 

  А'на вийшла.

    - Агов, стривай! - крикнула Фібі в коридорі.

    Жінка йшла швидко. Діставшись до своєї кімнати різко відчинила двері. 

    - Давай поговоримо? - сказала Фібі обережно поклавши свою руку на її, ту якою вона трималася за ручку.

   Темношкіра дивилася в підлогу. Очі були в неї порожні. В тихому коридорі чутно було, як вона проковтнула гірку слину.

    - Ні... Я... - відповіла після тиші - Я... Потім. 

   А'на увійшла у свою кімнату.

   - Гей, в тому, що сталося немає твоєї вини, це лише технічна аварія. - говорила до зачинених дверей.

   Тиша. Замок на дверцятах клацнув. А'на зачинилася в кімнаті.

   - А'на, все добре, Лейя живий, правильно? Лише опіки... 

  Вона затихла. За дверима чутно було, як щось з тріском врізалося об стіну. Потім ще раз і ще раз. Червоноволоса відійшла від дверей, залишивши А'ну на самоті.

  Повільно йшла коридором, дивилась на власну нечітку тінь, яка весь час супроводжувала її. Оминула порожній стелаж й завернула до своєї кімнати. Зупинилась. Тихо було, єдиним звуком в цьому місці було гудіння струму в лампі над дверима. 

    Увійшла. Старий монітор лишився увімкнутим й освічував кімнату ледь блакитним світлом. 

    - Цікава відповідь - тихо сказала дивлячись в монітор та сідаючи за комп'ютер.

   На ньому, в правому кутку, висіло повідомлення від Шімлера. Штучний інтелект все ж відповів їй на питання, але відповів розмито: 

   "На орбіті зараз знаходиться кампанія торговців. Цей караван, в якому понад шістнадцять кораблів, може з вами зв'язатися й допомогти з їжею. Але вам доведеться створити маяк та якір, за допомогою якого вони вас побачать й зможуть зв'язатися, адже моя антена не сприймається їх апаратурою. Ех... У вас завжди настільки старезне обладнання?"

   - Торговці... - Фібі нахмурилася. - Пам'ятаю я лише один караван, який час від часу заходить в систему. Пацюки, так їх мій батько називав, через те, що вони були схожі на тих тварин. От тільки були більшими за звичайного пацюка, могли говорити кількома мовами й працювати на космічних кораблях. За п'ять років з'явились тут. Певно знову їх хтось нагнав в цю систему, не всі були їм раді. Адже крали вони запчастини з чужих кораблів... - живіт Фібі протягло забурчав. Дівчина завела руку під футболку й стримала його - Але, якщо через маяк і якір... Гарна ідея Шімлер... Повідомлю всіх про цю можливість. Хмм... А якщо...