6. Усі на одного.

Артем прокинувся в гарному настрої. У вікно зазирало зовсім ще літнє сонечко, хоча на календарі вже добігав до кінця вересень. Була неділя, на роботу йти не потрібно. Він потягнувся у ліжку і раптом усвідомив, як йому остогидла його робота. І занудні клієнти, й хитрозроблений шеф, і колеги, котрі ладні були один одному горлянку перегризти, аби здобути омріяне підвищення. 

“Все, кидаю торгівлю, — подумав він. — Ось розкручу свою першу книгу, стану комерційним письменником і зароблятиму гроші власною творчістю. Що може бути кращим — сидиш удома, придумуєш якісь історії в своє задоволення, а тобі ще за це й бабки платять… Робота мрії!”

Він швиденько вмився, почистив зуби, зробив собі чашку кави та усівся за комп’ютер, очікуючи прочитати безліч захоплених коментарів про свій твір. Адже інакше просто не могло бути!

Увійшов до свого профілю і побачив цілу купу сповіщень, від чого в нього по спині забігали мурашки. Хлопця охопило приємне  хвилювання.

Сторінка його книги рясніла коментарями! Так, йому це вдалося — з першого розділу привернути до себе увагу читачів. Тепер треба неодмінно відповісти і подякувати кожнісінькому коментатору…

З цією думкою він прочитав перший коментар, від якогось Андрія Князева. Не повірив своїм очам і перечитав ще раз : “...рідкісної фігні…”, “написано у стилі школярки-п’ятикласниці…”

“Та він просто заздрить, той Князев — вирішив Артем.  — Мабуть, його самого ніхто не читає, от цього типа й заїло від мого геніального твору…”

Він перейшов на сторінку свого хейтера. Що за самовдоволена пика! А назва книги — “Дитинство бандита”! Просто сміх один! Чи він хоч у житті бачив живого бандита?

Але цього Князева читачки просто-таки  засипали компліментами. 

“ООО!!! Нарешті нова книга!!! — писала якась пані під ніком Кароока. — Андрійку, сонечку, як же я скучила за твоїми пристрасними історіями!!! З нетерпінням чекаю продовження!!! “

Решта коментарів були в такому ж стилі — з безліччю пестливих слів, знаків оклику та смайликів-сердечок.

Артем повернувся на свою сторінку, і побачив там коментар від тієї ж Кароокої, що йшов слідом за знущальним постом Князева, а далі — ще кілька схожих за манерою написання  коментарів від інших людей. Одна читачка так прямо й написала: " Я нічого в вашій книзі не зрозуміла, хоч і прочитала велику кількість романів та знаю багато різних слів. Раджу вам почитати твори Андрія Князева — це дуже розумний і талановитий письменник. Беріть з нього приклад!"

Артем відчув, що закипає. Отже, цей Андрій Князев зі своєю "групою підтримки" прийшов, щоб занапастити його роман своїми негативними коментарями. Хоча, з іншого боку — це ще й не найгірший варіант. Набагато сумніше було б, коли б книгу взагалі ніхто не читав і не коментував. А так, принаймні, є хоч якась активність. Та й не виключено, що ці піраньї напали на Артема саме через те, що роман вартий уваги, отож вони й бояться, що він стане конкурентом, чи точніше, конкуренткою для їхнього солоденького Князева!

Ці аргументи його трохи заспокоїли, і він продовжив читати коментарі далі. Наступним до обговорення його "(не)Ідеального роману" долучився якийсь літній ( судячи з фото на аватарці) письменник, схожий на професора. Що він тут загубив, на цьому неораному полі людських пристрастей?

"Книга у вас цікава, шановна пані, — писав той. — Але спішу розчарувати вас, бо це не фентезі. У фентезі головним героєм має бути чоловік, який вирушає у мандри, переживає різні випробування долі, а наприкінці книги має одружитися на красуні.."

Артем відчув, що у нього вже мізки скриплять, як колеса незмащеного воза. Переробляти книгу? Зробити Білосніжку чоловіком, якимось Білоснігом? Але чи захочуть читачки слідкувати за перипетіями розвитку подій, якщо там не буде владного героя?

Ні, ризикувати не можна. Хай професор сам пише, що йому заманеться, а в його, Артемові, справи, не втручається…

Наступний коментар був від дівчини з романтичним псевдо Віола Стар.

"Усе крадуть! — з обуренням писала вона. — Ніхто не може нічого сам придумати! Це в мене була книга про Білосніжку, там ще мачуха принесла їй отруєне яблуко, а потім її поклали у скляну труну! Ви, шановна Леді, як використовуєте чужу ідею, то вказуйте ім'я  автора, котрого наслідуєте. Напишіть в анотації — це фанфік на роман Віоли Стар "Білосніжка на драконячому відборі", і обов'язково дайте посилання на мій роман!"

Тут же набігла купа сперечальників, які стали виясняти, у кого з них є авторські права на Білосніжку, і хто в кого запозичив яку ідею. Про винуватця дискусії — а саме, Артемову книгу, уже всі благополучно забули, продовжуючи натхненно виясняти власні стосунки. А вони, як збагнув Артем, на цьому сайті були складними і заплутаними. 

Вирішивши поки що нікому не відповідати — хай спершу пристрасті вгамуються — він увімкнув музику і зробив кілька відтискань від підлоги та присідань. Фізична активність завжди сприяла тому, що в голові поета з'являлися нові ідеї .

Цього разу сталося так само. Йому спало на думку, що на сайті можна реєструватися за допомогою різних соцмереж та телефонних номерів, а в нього якраз було кілька запасних "сімок". То, недовго думаючи, хлопець зробив собі додаткові акаунти, і перш за все пододавав до їхніх бібліотек свою книгу, підписався на себе, а тоді настрочив цілий блог від імені одного з "липових" читачів, у якому аналізував і хвалив свою книгу. Потім він вирішив ще написати у приват різним людям та запросити до читання роману.

Це зайняло чимало часу, але справа того була варта. Кількість прочитань значно зросла, і книга піднялася в рейтингу з двісті п'ятдесятої до п'ятдесятої.

А коли Артем знову зазирнув до коментарів, то побачив, що колеги-автори в них так пересварилися між собою, що хтось поскаржився модератору і вітка Віоли Стар була повністю видалена. Отже, одним ворогом стало менше.

Дідку-професору він написав ввічливий комент, що його твір новаторський і покликаний виправити проблему гендерної несправедливості.