3. "Привіт, Андрій!"

Катя відкусила ще один шматок бутерброда і замислено втупилася в вікно. Останнім часом життя підсовувало їй одну “підлянку” за іншою. Спершу її подруга, з якою вони разом винаймали квартиру, знайшла собі хлопця і перебралася жити до нього, тож Катерині довелося платити вдвічі більшу орендну плату, а нова сусідка ніяк не знаходилася. А потім почався карантин, і  її скоротили. Катя працювала літературним редактором у невеликому видавництві, яке публікувало книги за рахунок самих авторів. Роботу свою вона не те, щоб любила ( бо доводилося “шліфувати” такі тексти, що очі на лоба вилазили), але в цілому була нею задоволена.  Адже могла з’являтися в офісі, коли сама того побажає, мала змогу працювати з дому і планувати робочий день на власний розсуд. Але з початком коронавірусної пандемії грошей у людей поменшало, автори поховали свої творіння до шухляд, і видавництво ледве животіло. Половина співробітників, серед яких була й Катя, потрапили під скорочення.

Тепер вона терміново шукала нову роботу. А працевлаштуватися в розпал карантину було не так-то й легко. Платити ж за квартиру слід було регулярно і вчасно, повертатися назад до села, звідки дівчина була родом, ой як не хотілося. 

Зареєструвавшись одразу на всіх відомих сайтах із працевлаштування та розіславши своє резюме, тепер вона жила у стані нетерплячого очікування. Щодня по кілька разів переглядала інформацію про нові вакансії та сіпалася від кожного телефонного дзвінка. Але поки що так і не знайшла  постійної і стабільної роботи, яка б її задовольнила. Так, випадкові підробітки, що приносили зовсім невеликий прибуток, якого ледь вистачало, щоб купити щось поїсти. А термін, коли потрібно було вносити орендну плату господині квартири, неминуче наближався.

***

Краєвид за вікном був не надто мальовничим. Воно виходило на сміттєві контейнери, поблизу яких оселився підстаркуватий бомж. Він облюбував собі закуток між цегляним приміщенням трансформаторної будки та стіною чийогось гаража, влаштував там лежак із старих коробок та пінопласту, накрив його лахами, видобутими зі смітника, з таких же коробок зробив стіл, на стіні розвісив якісь передвиборчі агітки, від чого його прихисток став схожим на штаб  політичної партії. А ще ввіткнув у землю порожні пляшки та наповнив їх букетиками засохлих квітів з того ж смітника. Цей безхатько мав певний естетичний смак і намагався хоч якось прикрасити своє життя. А ще він завжди ввічливо вітався з усіма мешканцями будинку, що приходили викидати сміття, та бажав їм гарного дня.

Зараз чоловік сидів на своєму лежаку і читав газету. Підвівши голову й зустрівшись поглядом із Катериною, він дружньо їй кивнув.

“Мабуть, скоро я теж буду отак сидіти під тином, — подумала дівчина, відставивши чашку з недопитим чаєм. — Якщо не станеться диво, і мені не запропонують роботу…”

Саме тієї миті, як у її голові промайнула така безрадісна думка, весело забринів телефон, що лежав поруч на підвіконні. Катя сягнула по нього рукою і приклала до вуха.

— Алло…

У слухавці почувся незнайомий чоловічий голос.

 — Доброго дня! Катерина Вікторівна, якщо я не помиляюсь?

 — Так, це я, — вона відчула, що серце закалатало швидше.

 — Я прочитав ваше оголошення на сайті з працевлаштування. Ви справді маєте досвід роботи літредактора?

 — Так, — вона закивала головою, ніби співрозмовник міг її у цю мить бачити. — Я працювала на цій посаді три роки. А до того була журналістом…

 — Це добре, — перебив її чоловік. — Ви вказали, що можете бути копірайтером, рерайтером, писати художні тексти на замовлення…

 — Звісно, я маю портфоліо з моїми роботами…

 — Мене цікавить якраз останнє, тобто художні тексти… Ви це не для красного слівця написали, дійсно можете створити оригінальну історію?

— Можу, — швидко відповіла Катя. Вона була ладна створити що завгодно, аби їй за те заплатили. Бажано добре заплатили. 

— А що саме я маю писати? — несміливо поцікавилася вона. — Робити наповнення сайту, чи  вести сторінку в соцмережах? 

— Ну, майже…— чоловік на тому боці трохи затнувся, немов підбирав точне слово. — Справа ось у чому. В нас тут літературний портал, де друкуються різні автори — як відомі, так і початківці. І от ми почали публікувати серію книг одного автора, яка користувалася в читачів великою популярністю. Ці романи продавалися, ну просто, мов гарячі пиріжки. Але автор передумав з нами співпрацювати. Вирішив створити власний сайт і писати вже не під псевдонімом, а під справжнім іменем. Звісно, й свої твори видалив. А читачі вимагають продовження. То нам потрібен хтось, хто писав би точнісінько так, як він. І під його колишнім псевдонімом. 

— Це чоловік? — здивувалася Катя.

— Так, але його твори дуже подобалися саме жінкам.

— Я ніколи таким не займалася, — розгубилася дівчина. — Писати від імені чоловіка? Це якось дивно…

— Ви ж спеціаліст… якщо не покривили душею у вашому резюме… Я так гадаю, що за час роботи у видавництві навчилися розуміти, що таке авторський стиль. Ви ж, я так розумію, правили чужі книги, а часом і переписували їх заново?

Катя знічено мовчала. Таке й справді бувало. Клієнти не шкодували грошей, аби опублікувати власні "шедеври", але ті опуси часто-густо були настільки безграмотними і слабкими, що редактори просто брали і своїми словами переписували зміст книги. І всі були задоволені — автор тим, що його робота мала схвальний відгук у читачів, а працівники видавництва — одержаним гонораром.

— Так, іноді подібне траплялося, — промовила вона. 

— Тоді вам не доведеться особливо змінювати рід діяльності. Хіба що тут ще й сюжет доведеться придумати самій. Проте ви знаєте, у цьому жанрі всі книги будуються за однією схемою. Вам варто переглянути кілька попередніх романів Андрія Князева — і далі вже самі знатимете, чого чекають від вас читачі. Ну і ще ви маєте відстежувати останні тренди, які діють у самвидаві, і вводити їх у свої твори. Нічого особливо складного, правда ж? А заробіток матимете достойний!