Розділ 4.2

— Вибачте, архімагесо Тіррено, я бігала до бібліотеки за книгою і не встигла переодягнутися, — сказала я майже правду.

— А після занять до бібліотеки не можна сходити чи що? — архімагесса підкинула на руці кулю, з шипінням розчинивши її в долоні.

— Я думала, що встигну.

— Одні біди з тобою, Кетто, — архімагесса махнула рукою, дозволяючи мені приєднатися до заняття.

Як завжди архімагеса Тіррена ганяла мене найбільше, тихо посміюючись, коли я хмурилася при черговій невдалій спробі відбити атаку. Я не прагнула стати кращою в бойовій магії, але вона постійно ставила мене в пару з найсильнішими одногрупниками, чим виводила мене з себе. Я й так старалася, ходила на додаткові заняття, а вона вимагала від мене стати ідеальним воїном. Так хотілося послати її в лігво до темних, але сваритися з ректором академії і тим більше бабусею свого коханого — не найкраща ідея.

Після виснажливих тренувань мені хотілося лише одного — впасти на ліжко і не вставати до ранку, але я збиралася додому на вихідні. Потрібно взяти себе в руки, прийняти душ, зайти за Демом і попасти додому. Тільки тоді я зможу розслабитись.

— Щось ти сьогодні пізно, — зауважив Дем, коли я нарешті дісталася бібліотеки, вчетверте за день — мій особистий рекорд. Зазвичай я заходила один-два рази на день, але сиділа в Дема довго.

— Я знесилена. Твоя бабуся знову вичавила з мене всі соки, — пробурчала я, опускаючись на диван і закочуючи рукави, щоб показати свіжі опіки від вогняних куль. Треба мені купити вогнестійку форму з довгими рукавами, інакше мене одного разу живцем спалять на заняттях. — Як же мене це все дістало!..

— Вона мене з дитинства жорстко тренувала, мене таким не здивуєш, — Дем сів поруч зі мною і взявся лікувати мої руки. — Зараз підлікую тебе і будеш як новенька.

— Ти мій рятівник, — я з вдячністю потяглася до його губ із поцілунком. — Ти ще довго працюватимеш?

— До 6 вечора. Потім маера Тігана заступить на зміну. Ти принесла свої малюнки?

— Звичайно.

Я дістала із сумки свій блокнот для малювання і показала Дему, що малюю. Він уважно розглянув кожен малюнок і похвалив мене. Я звикла, що моїми малюнками захоплюються, але похвала Дема для мене мала особливу вагу.

— Намалюєш мені татуювання? — попросив Дем, закінчивши дивитись малюнки.

— Звичайно. Але з тебе пиріг. Я безкоштовно не працюю, — засміялася я.

— А ти хитренька, Кетто, — Дем нахилився мене поцілувати, але швидко відсахнувся, бо увійшла парочка студентів.

Ми намагалися не демонструвати в академії наших стосунків. Нехай заборона була лише на романи студентів з викладачами, але Дем був онуком ректора і дехто про це знав. Мені не хотілося, щоби поповзли чутки. Нічим добрим це не закінчилося б.

— Яке татуювання ти хочеш?

— Ключ, який підійшов би до інших татуювань, — Дем показав мені на порожнє місце на правому передпліччі, — і твоє ім'я «Кей».

— А чому ключ? — я відчула, що червонію, коли Дем сказав, що хоче татуювання з моїм ім'ям. Значить, у нього до мене серйозні почуття, а не просто так. Цікаво, що тепер скаже Ніда?

— Гра слів. Моя бабуся неодноразово була в одному немагічному світі, Земля називається, і там в одній з їхніх мов слово «ключ» пишеться як «кей». Читається, правда, як «кі», але мені видалася цікавою така аналогія.

— Згодна, цікаво. Думаю, я встигну щось намалювати до кінця твого робочого дня.

Я сіла за малювання, а Дем повернувся до роботи. У цей час у бібліотеці завжди було багато народу, особливо у п'ятницю — студенти брали книжки на вихідні. Я ж вся поринула у творчість, не помічаючи нічого й нікого довкола. Натхнення струменіло моїми венами, перетворюючи чорні лінії на білому папері в чарівні зображення. До 6 вечора я встигла намалювати цілих три варіанти.

— Ось цей, — Дем показав на останній малюнок. Мені також він найбільше подобався. У мене завжди найкращі варіанти виходять останніми. — Намалюй на мені прямо зараз.

— Впевнений? — я не любила поспіху у виборі татуювання, нехай його навіть можна було звести.

— Звичайно. Малюй, — Дем закотив рукав і підставив мені руку.

Я перенесла ескіз на його шкіру і промовила закріплююче заклинання. Спалах жовтого світла і ось уже татуювання в'їлося в шкіру. Звичайна справа! Тільки всередині я тремтіла від хвилювання — вперше хлопець робив татуювання на мою честь. Я почувала себе прямо-таки королевою, якщо не богинею.

— Пішли додому? — голос Дема вирвав мене з моїх мрій.

Я сховала блокнот і ручки назад у сумку та поспішила покинути академію. Усю дорогу до порталів я скаржилася Дему на його бабусю, а він тільки тихо посміювався, іноді зупиняючи мене посеред вулиці, щоби поцілувати. Подарувавши мені найдовший поцілунок біля порталів, Дем уже збирався зникнути в ньому, коли до мене дійшло: він не призначив мені побачення на вихідних. Дивно для людини, яка щойно зробила татуювання з моїм ім'ям.

— Стривай! — я схопила Дема за руку, і він зупинився.

— Що? — Дем усміхався мені, але мені здалося, що він хоче якнайшвидше піти. Я насторожилася.