Розділ 17: І знову один

Світлий ранок огорнув місто, і Зеро, стоячи біля великого панорамного вікна, спостерігав за сучасними будівлями, що ховались у м'якому світлі. Він міркував над подіями, які відбулися за останні шість років. Думки роєм крутилися у його голові, адже він розумів, що наближається важливий момент — через два дні розпочнеться неонний шторм. На вулицях людей ставало дедалі менше, всі готувалися до цього природного катаклізму.

— Один місяць, — тихо промовив Зеро, — цього буде достатньо. — Він знав, що його тренування розпочнеться вже зовсім скоро, і йому потрібно буде обійти всі місця концентрації енергії по всій планеті, щоб зміцнити своє фізичне тіло.

Після того, як Аліна склала тест і отримала С-ранг, їхній будинок наповнився гостями. Представники різних гільдій приходили з подарунками, намагалися переконати Аліну приєднатися до них, розповідаючи про переваги їхніх команд. С-ранг після першого тесту був великим досягненням, особливо коли людина вже має бойові навички, тому такі фантоми цінувалися, осоливо для середніх гільдій. Аліна ж не поспішала робити вибір. Вона вирішила спочатку самостійно випробувати свої сили в полюванні, щоб зрозуміти, як працює система надання балів. Її цікавило, чи зможе вона ефективно справлятися без підтримки гільдії.

Упродовж дня Аліна разом зі слугами робила невелику перестановку в будинку, намагаючись зробити його більш комфортним. Тим часом Зеро сидів перед віртуальним екраном, шукаючи інформацію про останні події. Він намагався проаналізувати всі дані, що були в його пам'яті, кожну деталь подій, які сталися за останні роки. Але чим більше він занурювався в роздуми, тим ясніше усвідомлював свою обмеженість. Зеро не мав доступу до глибоких знань TON618 через слабкість свого теперішнього тіла.

— Ще не час, — пробурмотів він, розуміючи, що для повного зв’язку з TON618 йому знадобиться величезна кількість неонів, яку він зможе пробудити лише, коли досягне 18-річного віку.

Вже ввечері, за смачною вечерею, Зеро вирішив повідомити матері про свої плани.

— Мамо, завтра я вирушаю на тренування, — сказав він, поглянувши на неї серйозно. — Я хочу, щоб ти не хвилювалася і не намагалася стежити за мною.

Аліна, усміхнувшись, кивнула.

— Я знаю, сину, і вірю в тебе. Для тебе немає нічого неможливого.

Зеро відчув тепло всередині. Він був вдячний за її довіру.

— Дякую, мамо, — відповів він, посміхнувшись у відповідь. — Завтра зранку я вирушу.

— Але будь обережний, Зеро, — її голос був м'яким, але трохи схвильованим.

— Гаразд, — відповів він.

Ранком наступного дня Зеро зібрався в дорогу. Після теплих слів і обіймів від матері, які супроводжувалися навіть кількома сльозами, він вдягнув новий спортивний костюм і взяв із собою кілька запасів одягу, їжі та води. Його ціль — Прага, Чехія, де мала відбутися одна з найсильніших мутацій неонних тварин. Він знав, що це небезпечне місце, адже навіть сильні фантоми не ризикували туди йти. Але Зеро не був як інші. Відстань у понад тисячу двісті кілометрів не зупиняла його, адже, рухаючись на повній швидкості, він міг подолати її за півдня. Подорожуючи через темні ліси, Зеро знищував мутантів, які траплялися на його шляху, навіть не зупиняючись і не звертаючи на них уваги. Він рухався тільки вперед.

Дійшовши до кордону, Зеро зупинився на вершині пагорба, оглядаючи територію перед собою. Він помітив посилені заходи безпеки: в повітрі патрулювали літаючі кораблі, озброєні системами спостереження та атаки, а на землі переміщалися роботи, оснащені сенсорами, здатними виявляти найменші зміни у просторі. Весь периметр був під повним контролем, керований штучним інтелектом на базі AVI, здатним миттєво реагувати на будь-які загрози.

Зеро знав, що пройти цей кордон звичайними методами було неможливо. Він глибоко вдихнув і зосередився, приховуючи свою ауру, щоб жоден сенсор не зміг вловити його присутність. Весь його неоновий потік було приховано, тож здавалося, що він просто тінь, яка не виділяє жодної енергії. Він дочекався моменту, коли один із патрульних кораблів змістився на захід, відкриваючи невелику, але достатню для проходу ділянку. Після цього Зеро різко активував свою техніку, використовуючи неймовірну швидкість. Його рухи були настільки швидкими та плавними, що він промчав крізь периметр, мов блискавка. Охоронні системи не встигли зреагувати: сенсори вловили лише легкий вітер, а камери зафіксували хіба що розмиту тінь. Штучний інтелект AVI, який контролював цей кордон, навіть не спромігся визначити загрозу — швидкість і контроль над аурою Зеро були на настільки високому рівні, що він залишився невидимим для всіх систем. Абсолютне пригнічення неонової енергії, повна відсутність виявлених частинок і неймовірна швидкість — це були його головні переваги, які зробили його практично невидимим, навіть для передових технологій. 

Коли Зеро нарешті дістався місця з найбільшою концентрацією енергії, він відчув потужний потік неонів, що пронизував усе навколо. Велетенське дерево, під яким він сів, здавалося, було центральною точкою цієї енергії. Його могутнє коріння глибоко входило в землю, випромінюючи тепло і м'яке світіння, яке Зеро відчував на рівні аури. Він зосередився, відчуваючи вібрації навколишньої аури. Тут кожна частинка простору була наповнена неоновою енергією, яка кружляла навколо, немов невидимий вихор. Він знав, що це місце стане ключовим для його тренування і майбутнього зростання.

Поглянувши на небо, де мерехтіли зорі, він раптом відчув самотність. 

— Я знову сам... — тихо прошепотів Зеро, сумно посміхаючись. Він відчув, як легкий вітер торкнувся його обличчя, немов нагадуючи, що, незважаючи на його силу, він все ще був тільки маленькою частиною цього величезного світу.

До неонного шторму залишався один день.