Твір, який важко класифікувати за стандартними жанровими мірками. Це не просто мемуари інженера і не суто філософський трактат. Перед нами — «інженерна езотерика», де креслення механізмів стають метафорою будови всесвіту. Автор веде нас шляхом становлення особистості в декораціях пізнього радянського абсурду та ранньої незалежності. Через досвід навчання у Львівській політехніці, роботу в конструкторських бюро та експедиції, герой проходить трансформацію від фахівця, що створює «залізо», до мислителя, що розгадує «код нації». Центральною лінією є конфлікт із «Сюськістами» — збірним образом безплідних бюрократів, що намагаються задушити живу думку.Дух твору: Генетичний оптимізм.
Головний нерв повісті — це голос Роду. Автор апелює до матріархальних основ українського Родоводу.