Блукала я сьогодні просторами букнету і побачила випадково на сторінці Валерії Серпень допис про Челендж, який ще взимку проводила Олеся Глазунова. Подумавши, я зрозуміла, що в мене є цілих дві сцени, які теоретично можуть підійти для челенджу. Отже

Перша сцена:

— Це щось означає у вас, у людей?  

Лука зніяковіло почухав потилицю. Його обличчя злегка почервоніло:  

— Не зовсім... Просто я хотів, щоб ти пам’ятала про мене.

— Я і так завжди пам’ятатиму про тебе! — її голос був сповнений дитячої щирості. 

Вона зробила крок до нього, однією рукою торкаючись намиста, а іншою — ледь не торкаючись його руки.  

— Я знаю… Просто…

Лука на мить замовк. Він стояв нерухомо, опустивши голову, але потім, вдихнувши глибоко, взяв Твагі за руку. Його дотик був теплим і на диво м’яким.  

— Коли я повернусь, я дещо запитаю в тебе. Це буде дуже важливе питання, тому я хочу, щоб ти вже зараз почала думати над тим, чи згодна ти бути завжди зі мною?

Очі Твагі широко розкрилися від несподіванки, а губи почали тремтіти від хвилювання. В її голові вирували емоції, які вона ще не встигла усвідомити. Тепло його рук, щирість у голосі й незвичний подарунок — усе це змішувалося в щось надзвичайне, майже незбагненне.  

— Згодна! — вигукнула вона, не замислюючись навіть на мить. 

Але Лука похитав головою.

— Не квапся, Твагі. Добре подумай, гаразд? Від твоєї відповіді залежатиме дуже багато.

В її очах з’явилося ще більше здивування. Щось у його словах змусило її задуматися глибше, ніж вона звикла.  

— Це настільки важливо?

Лука зітхнув, а його плечі ледь помітно опустилися.  

— Це дуже важливо... Особливо для мене...

Друга сцена:

— Зроби мені вже ту кляту пропозицію! — вирвалось з мене.

Я навіть сама не очікувала цього. Моя вимога прозвучала голосно, але була сповнена відчаю. Це було те, чого я справді хотіла почути.

Найден різко сів поруч на ліжко і засміявся. Я, трохи здивована його реакцією, також сіла. Інстинктивно доторкнувшись до обличчя, зрозуміла, що болю більше не було. Це було справжнє полегшення, майже диво. Кілька його дотиків змогли стерти весь фізичний дискомфорт, який мучив мене. У моїх руках більше не було тремтіння, яке було присутнє протягом усього цього часу. Я крадькома подивилася на Найдена, але він вже виходив із кімнати.

За кілька хвилин повернувся, тримаючи в руках ту саму синю коробочку. Мовчки, з усмішкою на обличчі, він вдягнув каблучку на мій палець. Усе відбулося настільки швидко, що я навіть не встигла щось сказати.

— Ти ж станеш моєю дружиною? — запитав він.

В його голосі не було напруги чи сумнівів, що супроводжували наші розмови останнім часом. Він просто чекав на мою відповідь, спокійний і впевнений у собі, ніби це все вже вирішено. А я лише мовчки дивилася на каблучку. Тонкий обруч з червоним каменем виблискував на моєму пальці, але я не відчувала нічого з того, що, здавалося б, повинна відчувати. Ніякого тріумфу, радості, хвилювання. Замість цього – порожнеча.

Це була не та пропозиція, яку я собі уявляла. Ні слова про кохання, не було теплих, ніжних обіцянок, жодної романтики. Все, що відбувалося, здавалося чимось механічним, немов рутинний жест, який ми обидва просто мусили зробити. Здавалося, що щось важливе було втрачено ще до того, як цей момент настав. Усередині мене оселилося дивне відчуття спустошеності, ніби моя душа ще не встигла наздогнати те, що відбувається.

Можливо, це був наслідок стресу — усіх тих емоцій, що накопичилися за останні кілька годин. Але я все одно не могла ігнорувати цей холодний простір усередині себе, який здавався безмежним.

— Так просто? — запитала я з підозрою, піднявши очі на Найдена. — А хто казав, що не хоче бути з драконицею?

Найден не розгубився, лише злегка посміхнувся, ніби мої слова не мали для нього особливої ваги.

— Ти теж багато чого зайвого сказала, — відповів він. — Але я не злопам'ятний. До того ж, я і так збирався це зробити. Просто твій вигляд ...  мене трохи засмутив. Я не хочу, щоб ти була однією з них.

Також нагадую:

з 1 травня на моїй сторінці буде виходити один Твір.

Він дуже особливий для мене, оскільки це моя перша робота, яку я пишу з комерційним статусом. Мені б дуже хотілося завдяки цій історії відкрити першу передплату і я сподіваюсь, що ви підтримуєте мене в цьому. Тож

до завтра ❤️