Будь моєю, Марі. Знижка 50%

- Доброго дня, - тихо промовляю.

- Я дуже радий тебе бачити, Марі, - дружелюбно говорить. - Я надіявся тебе зустріти, але не думав, що це буде саме тут.

- Ось, я вам принесла усі проекти, над якими ми зараз працюємо, - ігнорую його слова.

Кидаю теку на стіл, котру тільки що стискала в руках з неймовірною силою, і сідаю без запрошення у крісло для відвідувачів. Артур голосно хмикає і підходить, сідає навпроти мене. Він нахиляється і спирається ліктями на стіл, підпирає руками підборіддя. Вся його увага зараз на мені, а на документи, котрі я принесла, він навіть не глянув.

- Вдаєш, наче не знаєш мене. Невже я так сильно змінився?

Від його погляду по тілу бігають мурашки. Добре, що між нами зараз стіл, це дає відчуття відносної безпеки.

- Ви мене запросили, щоб я розповіла, над чим ми зараз працюємо, - намагаюсь говорити спокійно і не дивитись йому в очі. - То ж давайте займемось справою.

- Я запросив тебе, бо не бачив десять років і цей час дуже довго тягнувся, - емоційно випалює. - Глянь на мене.

Він хапає мене за руку і тягне на себе, змушує нахилитись ближче. Затамовую подих і зрештою дивлюсь у темні пронизливі очі.

- Ми будемо говорити про особисте?

- А ніщо інше зараз мене не цікавить, - і у підтвердження відсуває теку, котру я принесла. - Ти поруч і лише про тебе можу зараз думати.

- Як же ж ти будеш керувати фабрикою? Адже я тут працюю?

- Це буде важче ніж я думав. З іншої сторони, те що ми так близько дає багато плюсів, не прийдеться тебе шукати деінде.

Він кривить губи у посмішці, а я хмурюсь. Він продовжує стискати мої пальці, від чого розтікається по тілу жар.

- Ти вчора був біля нашого будинку? - наважуюсь запитати.

- Мав деякі справи, - знизує плечима. - Хотів зайти до тебе, але подумав, що це буде дивно.

- Так, - розгублено киваю.

Мені не віриться, що я сиджу поруч з Гострим і спокійно розмовляю. Невже ми подорослішали, тому поводимось більш розсудливіше? З'являється надія, що між нами будуть адекватні робочі відносини.

- Ти заміжня, - говорить так, наче це його дивує і дивиться на палець з обручкою.

- Звичайно, - спокійно підтверджую.

- І діти є?

- Поки що немає, - ніяковію.

За п'ять років у нас з Юрою поки що нічого не виходило, хоч лікарі говорять, наче все нормально і перепон ніяких немає.

Артур нарешті відпускає мою руку і встає. Він обходить стіл із задуманим виразом обличчя, а я напружуюсь, коли він зупиняється позаду мене.

- Твоє заміжжя трохи заважає. Це буде трохи складніше, ніж я сподівався.

- Не зрозуміла? - хочу підвестись, але він кладе руки мені на плечі і натискає, змушує сидіти на місці.

Тепер я починаю нервувати, здається, адекватність Артура закінчилась.

- Я маю намір добитись тебе, Марі, - нахиляється, шепоче на вухо, від його подиху по тілу біжать мурашки. - Я хочу, щоб ти була моєю.

- Ти знову за своє, - нервово зітхаю. - Десять років пройшло. Невже ти не знайшов собі дівчину?

- Дівчат в мене було багато, але їм не зрівнятись з тобою. Я хочу саме тебе. І я зроблю все, щоб ти належала мені.

Він повільно ковзає долонями по руках вниз і глибоко вдихає, зарившись носом у моє волосся.

- Твій запах. Я ніколи не забував, як ти пахнеш. Якби я знав, що того вечора бачив тебе востаннє, то не церемонився, поцілував би твої солодкі губи.

https://booknet.ua/reader/bud-moyu-mar-b418989?c=4520928&p=1