Вітаю, любі читачі. 

Сьогодні діє приємна знижка на емоційну, пристрасну, трішечки гумористичну історію - Халепа для боса

Смачний кусь:)

— Я хотіла перепросити за вчорашнє. 

Усмішка негідника стає ще ширшою, а в очах плигають бісики. Він розуміє, що мені не комфортно та все ж не допомагає. Мабуть, його забавляє дана ситуація. Чи часто жінки просять у нього вибачення?

— Розумію, що ми почали з непорозуміння… — видавлюю з себе кожне слово. Заламаю пальці, стримуючи власних демонів. 

— Ну не ми, а ти, — каже він так безцеремонно, що я на мить завмираю. Дивлюся на нього з подивом, практично не кліпаючи. От же ж поганець!

Що ж, нехай! Анабель, зберися! Твоя ціль варта того, аби потерпіти. — нагадую собі. 

— Гаразд, я. Я помилилася і прошу вибачення. 

— Чудово, — каже бос і я розслабляюся. Невже прокотило? — Але, — хитринки в очах змушують знову напружитися.

— Але? 

Не хочу знати, що це за “але”, однак — вибору немає. Йду на заклання, як та вівця. 

— Ти осоромила мене публічно. Практично весь офіс чув, а вибачаєшся так тихо, що я ледь чую. Хіба цього достатньо? 

Я знала, відчувала, що легко не буде. Але щоб аж так. Та ким він себе вважає? Всередині мене все закипає, та я лише прикушую губу. Мовчу, очікуючи на продовження цієї вистави. Видно ж, що великий хлопчик не звик так легко пробачати образи, особливо, коли вони нанесені жінкою. Сексист, я знала!

— Ще дві секунди назад, я вважала, що просто “вибач” більш ніж достатньо. 

Не можу не сказати бодай щось, поки він стоїть і обмацує мене поглядом. І не приховує цього. Ловелас, клятий! Якби не обставини, він би так зі мною не поводився. Не відомо взагалі, хто б на кого працював! Та прокляття, батько і Купер…

— Гаразд, що я маю сказати? — повільно видихаю, даючи своїм нервам час на перезарядку. Впевнена, вона мені знадобиться. 

Біг бос відривається від натоптаного місця й прямує на мене. Я здригаюся та розправляю плечі. Якщо він торкнеться мене, я йому пальці зламаю! Клянуся! 

Все ще не відриваючи погляду від мене, йде назустріч та зупиняється на відстані витягнутої руки. Окидає поглядом мене, а точніше мої форми й видаючи смішок, каже:

— Станцювати на столі для початку. — каже так серйозно, що до мене не відразу доходить сенс сказаного. 

— Та ви… ти… здурів? — не знаю, як вдається стримати себе й не відвісити ляпаса. 

— Розслабся, Бель, — усміхається, засовуючи руки в кишені. Дивиться з-під лоба, все ще оцінюючи. І мої щоки починають червоніти, — вистачить вибачитися, belezza, але публічно. Так, аби кожен працівник цього офісу чув. 

Хотіла не осоромитися? І на тобі! Маєш! 

— Гаразд. Публічно так, публічно. — стискаю губи до купи й прикриваю повіки. Лише на мить, аби не втратити самоконтроль. Щиро сподіваюся, що одного дня, цього нахабного індика настигне карма. І я буду в перших рядах, споглядати на його муки.

В тексті є: гумор та кохання, бос і підлегла, одна маленька халепа

Запрошую всіх на мою сторіночку! 

Відстежувати автора

І не забувайте, що діє програма лояльності! 

З любов'ю, завжди ваша Мартіна!