Привіт, друзі! ❤️ Сьогодні хочу поговорити про те, що, гадаю, знайоме кожному, хто наважився (або ж планує) написати свою першу книжку - про страх.
Здається, ідея твору вже є, сюжет потроху вимальовується, але щоразу. коли потрібно починати, виникає багато сумнівів: "А раптом нічого не вийде?", "Чи зможу я довести справу до кінця?", "Чи буде хтось читати мою історію?". Ці питання збивають з пантелику, особливо коли знаходишся на початку шляху.
Коли я писала свою першу книжку, страх був однією з найбільших перешкод. Було страшно, що текст вийде нудним, що критика буде надто болісною, що мої історії нікому не будуть потрібні, та одного дня вирішила, що все-таки спробую. Замість того, щоб говорити від розуму, я дозволила своїм героям діяти і говорити від серця. І саме це, як я зрозуміла пізніше, допомогло не лише завершити першу книжку, але й знайти читачів.
А як щодо вас? З чим вам доводиться стикатися, коли ви уявляєте написання нової книжки? Як вдається подолати сумніви?
Поділіться своїм досвідом у коментарях! Давайте підтримувати один одного на шляху творчості - адже всі ми колись були на цьому місці, на початку шляху ❤️
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯкщо для автора невдача - то не написати на максимумі можливостей нову книгу, а відсутність успіху написаного, то страшно буде завжди. І просто треба буде до цього звикнути.
В інших випадках боятися нема чого.
Ася Чирокбей, ❤️
Через купу страхів я писала свою першу книгу цілих два роки. Було страшно її публікувати, адже ніколи не знаєш, як відреагують читачі. Але завдяки тому, що я все ж таки закінчила її, я продовжила писати. Тепер вже не так страшно, хоча хвилювання є.
Ася Чирокбей, Дякую) Але насправді вона була другою дописаною книгою. Перша це "Обрані", її я на даний момент все ніяк не перенесу на іншу сторіночку. Потім була ідея "Магесси" яку я так і не змогла втілити в життя. А "Остання з роду Віндор" стала першою книгою після довгої перерви, і що саме головне, вона написана українською)
Вітаю. Я на початку шляху. Ну може не зовсім бо книжку я таки написала. Але чи сподобається вона читачам? Мене кидає із сторони в сторону, я то радію що мене читають та знаходжуся в єйфорії від коментарів. То сумую через те що розумію - читачі з'являються поки я викладаю глави. І коли вони закінчаться чи читатимуть мене? Чи залишить моя книжка слід в їхньому житті, або це шлак та сміття? Дуже хочеться вірити що я створила щось насправді цінне. Бо в книгу " Я Богиня?" я вклала все почуття, роздуми, нароботки . В решті решт я створила світ.
Ася Чирокбей, Дякую за підтримку!!!
Бажаю успіхів та натхнення.
Схоже, що це я тільки така товстокожа, яка буде писати, поки самій не набридне. Точніше, поки не відчую, що ресурс вже вичерпано. Саме так в мене було з малюванням.
Ася Чирокбей, Дякую ❤️
Невпевненість у собі завадила мені розпочати письменницький шлях ще років з 10 тому)) Натомість писала статті на замовлення та новини, і всі редактори радили почати писати книги, бо з їх слів у мене крутий стиль письма. Наразі надолужую згаяне і рада, що одне з моїх хоббі нарешті побачило світ))
Ріна Март, О, як цікаво! У мене одразу виникло запитання: чи є різниця між зображенням персонажів у психологічних збірках і в художніх творах?
Звісно. Мій страх не давав мені писати 11 років)
Що правда тільки зараз наважилася
Raina Crow, Вітаю з тим, що подолали такий психологічний бар''єр і відкрили для себе простір творчості!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати