"Вартові підземелля" розділ 12

Зерд і Конфідус не з'являються на убережжі, і це бентежить Нью. Арісат, якому Конфідус передав командування загоном, не може надати їй виразної інформації. Врешті-решт, вона наважується вирушити удвох із Саєбом по слідах своїх товаришів.

При моїй появі Арісат підвівся із-за столу, на якому викреслював карти.

- Леді Вартова!

- Арісат, ви не знаєте, де може бути Конфідус?

- Аж ніяк! Він передав мені командування загоном, а про подальші плани не повідомляв.

Широкоплечий чоловік із засмаглим обличчям воїна, Арісат звик виконувати накази. У його поведінці не було прагнення підтримати людину, притаманного Конфідусу. Не було теплоти, яку я помічала раніше, коли Зерд дивився на мене, і турботи, якою Дан намагався оточити своїх близьких. Людина-скеля, та й годі.

- Добре, сідайте, - махнула я рукою.

- Аж ніяк! Чоловік не може сидіти в присутності жінки, яка стоїть.

Довелося присісти навпроти нього. Зроблені із величезного стовбура колоди були розкидані навколо такого ж величезного пня.

За цим столом проводили наради. Із пагорба, всипаного хвоєю і шишками з високих сосен, що захищали від північного вітру з материка, відкривався вид на море.

- Не знаю, що робити, - несподівано зізналася я.

- Що саме вас тривожить, леді?

- Мене тривожить зникнення Зерда і Конфідуса. Щодо Дана я приблизно знаю, де він, і сподіваюся, що з Норіссою буде все гаразд.

- Не варто турбуватися, леді. Вартові можуть про себе подбати.

Дай-то Єдиний, зітхнула я.

- Можу ще чимось допомогти?

- Ні... Напевно ні, - махнула я рукою

Він знову скочив з колоди, коли я підвелася. Спиною я відчувала, як він проводжає мене поглядом.