Розділ 34

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Я прокинувся в восьмій ранку. Глянувши на годинник затримав погляд на вулиці де зараз віяв шалений вітер. Чудово. Зима вже дуже близько. Надто близько. Як передають у прогноз погоді, вже через два тижні впаде перший сніг а то й скоріше. Я піднявся і пішов у душ. А опісля в своїй кімнаті одягнув чорне худі, сині джинси і взяв свої черевики. Потім взяв пуховик з шафи і одягнувши його спустився на низ де всі снідали. Дивно, адже батько вже мав би бути на роботі але він вдома.

- Максиміліан, сьогодні ти сам їдеш у офіс.- сказав він без жодного натяку на вчорашню "незгоду"

- А якщо я відмовлюся?- спитав я.

- Це неможливо. Через чотири дні ти маєш презентувати свою роботу. Тому вчися. 

Я ледь стримав роздратований видих. 

- А ти чому не їдеш?

- В мене нині вихідний. Надворі не надто хороша погода. До того ж тепер є ти. Тому я нині побуду вдома. 

- А можна мені з Максом?- озвалася Каміла.

Батько підняв на неї здивований погляд.

- Якщо хочеш, то звичайно, що можеш їхати.

- Гаразд. Тоді зачекай на мене декілька хвилин.- сказала вона до мене.

Я в знак згоди ствердно кивнув головою. Вона посміхнулася і вставши з-за столу пішла на гору. 

- Маким, може поснідаєш?Доки Каміла збирається. - запропонувала Лідія.

- Ні, дякую. Мене ще від вчорашньої вечері тримає.- сказав я кинувши погляд на батька.

А тоді пішов до вітальні і сів на диван. Витяг свій телефон і почав гортати стрічку в інстаграмі. Каміла прийшла за 15 хвилин, що є дуже скоро. Вона попрощалася з Лідією і ми вийшли на вулицю, де в обличчя одразу ринула тонна піску. Я зачинив двері і покрокував вниз. Каміла ішла збоку але погодні умови були не найкращі.

- А-а-а- скрикнула дівчина коли вітер повіяв з новою силою.

Я схопив її за талію щоб вона не впала з цих сходів.  Ми дійшли до гаражу де я сів у машину. Тут не було вітру але їхати до офісу було не просто.

- Ти могла залишитися вдома.- сказав я дівчині щойно завів двигун.

- Я хочу більше часу проводити з тобою. Ми ж типу домовилися про те що будемо парою.

- Так. Домовилися. І батько з цією роботою. Я взагалі не хотів нині туди їхати.- нажалівся я.

- Це чудово що в тебе є батько. Правда він надто суворий

- Так. Тільки це не тільки суворість. Мені здається він просто ненавидить мене.

- Але за що?- здивувалася вона.

- Не знаю.

Я потягнувсся до панелі автомобіля і ввімкнув музику. Атмосфера одразу ж змінилася і попри вітер за вікном наш настрій піднявся. Тільки в той момент я не знав, що вся правда розкриється. Надто скоро. І надто жорстоко...

Ми приїхали до офісу і Каміла розчаровано видихнула.

- Якби можна було не виходити. - сказала вона.

- Я б був радий. Але треба. - сказав я і відчинив двері з своєї сторони та вийшов. 

Сьогоднішній вітер був надто обурливий і...наче передавав мою злість. Я підійшов до дверей зі сторони Каміли і відчинив їх. Простягнув руку котру дівчини прийяла і вийшла. Я знову взяв її за талію. Каміла була надто легка для такого вітру, а історії як у Гаррі Поттері, про літаючу тітку нам не треба. Тому я міцно тримав її і ми зайшли всередину. 

Ема одразу посміхнулася мені а я відповів їй тим же.

- Ви нині з сестрою.- зауважила вона.

- Так. Даш мені ключі від кабінета батька?- сказав я їй.

- А його не буде?- здивовано спитала дівчина.

Я заперечливо пхитав головою.

- Принаймні мені він сказав що не приїде.

Дівчина кивнула головою і дала мені ключ. Я подякував і ми рушили до ліфту.

- Слухай, а не занадто ти добрий бос?- спитала Каміла біля мене.

- Тобто? Я іще не бос, та й бути ним якщо чесно не дуже хочу.

 - Ти так мило з цією Емою говорив.- сказала вона і подявилася десь повз мене.

Я нахмурив свої брови.

- Ну мені як було скучно я говорив з нею. Ми подружилися так що я і говорив так.

- Чудово. Я рада що ти знайшов собі друзів.

І тут до мене дійшло.

- Ти ревнуєш? Мене до Еми?

- Ще б чого.- фиркнула вона. - Ти ще тільки вчора погодився стати моїм хлопцем. А вже нині щоб я тебе ревнувала. Не надто незрозуіло виходить?

- Чому ж, це абсолютно нормально. І як ти сама сказала я тепер твій, тільки це не означає що я маю всіх обходити десятою дорогою. Доречі, в мене є для тебе сюрприз.- сказав я.

- Який?- одразу ж переключилася дівчина.

- Ну, сюрприз для того він і сюрприз щоб ти про нього не знала.- полсміхнувся я.

- Так не можна, а коли я хоча б побачу його?

- Сьогодні ввечері.

- Ну це надто довго, Макс.Ти міг хоча б не говорити мені що в тебе є сюрприз?І як мені тепер до вечора дочекатися?

- З терпінням.- відповів я і ми вийшли з ліфту крокуючи до дверей батькового кабінету.

- Максим Георгійович, вас Діана Василівна шукала.- сказала Іванка, секретар батька.

- Можеш покликати її?

- Так, звичайно ж.

Я кивнув у знак вдячності і відімкнув двері. Ми зайшли і я зняв свою куртку вішаючи її на вішак в куті. Допоміг Камілі зробити те ж саме і вона сіла на диван а я біля неї.

- Дивно, тут тільки дівчата працюють?- спитала вона.

- Ні, не повіриш але батько не тримає тут гарем. Чоловіки також є.

- Ну хоча б щось добре.- відповіла вона відкинувшись на спинку дивану.

За хвилини дві у двері постукали і зайшла Діана. І хоча я бачив дивні погляди Каміли у сторону Діани, коли вона підходила надто близько показуючи папери і тексти, але нічого вдіяти не міг. Видно, що Каміла не байдуже ставиться до мене. І я це бачив але нічого не можу пообіцяти їй у замін. Так, я також відчуваю до неї симпатію, але мені...страшно. Що вона вчинить так як і Лія. Зрадить і підставить, або не скаже чогось дійсно важливого. Але все ж я довірився долі, і погодився на крок зустрічі. Побачимо що з цього вийде. А мій сюрприз ввечері мав би їй сподобатися. І хоча ще вчора приїхавши додому я планував один сюрприз, та через погоду сьогодні все змінив.